Тарас Бульба - Микола Васильович Гоголь

да й вам, пане Хомо,

не без лиха буде.

З української комедії

— Сюди, Опанасе Йвановичу! Ось тут нижчий тин, перелазьте, та не бійтесь: моє дурило пішло на всю ніч з кумом під вози, щоб москалі часом не потягли чого.

Так грізне подружжя Черевикове ласкаво заохочувало зляканого, що тулився під тином, поповича, а той хоч і швидко виліз на тин, та довго стояв вагаючись на ньому, як та висока страшна примара, приділяючись оком, куди б краще стрибнути, і, на-послідок, з шумом гупнув у бур’ян.

— Ото лишенько! чи не забилися ви часом, чи не скрутили ще, боронь Боже, в’язів? — лебеділа турботлива Хівря.

— Цс! менше з тим, найлюбезніша Хавроніє Ни-кифбровно! — прошепотів болісно попович, стаючи на рівні ноги, — як не зважати на уязвленіє від кропиви, цього змієподобного зілля, як мовляв небіжчик отець наш протопоп.

— Ходімо ж тепер до хати; там нікого нема. А я вже думала собі, Опанасе Йвановичу, що на вас болячки чи соняшниці напали. Нема та й нема. Як же ви ся маєте? Чула я, що панотцеві перепало тепер чимало всякої всячини!

— Чистії злидні, Хавроніє Никифбровно! панотець зібрав за весь піст хіба що мішків з п’ятнадцять ярового, проса мішків чотири, книшів із сотню, а курей, як полічити, то не буде й півсотні, а яйця все більше тухлі. Та воістину сладосні приношення, до прикладу мовивши, єдино від вас сподіваємося мати, Хавроніє Никифоровно! — продовжував попович, солодко поглядаючи на неї та присуваючись ближче.

— Ось вам і приношеніє, Опанасе Ивановичу!— мовила вона, ставляючи на стіл полумиски і манірно застібаючи свою, що наче ненароком розстібну-лася, кофту, — варенички, галушечки пшеничні, пампушечки, товченички!

— Голову даю в заставу, як це зготували не най-штукарнішії руки серед усього роду Євиного, — мовив попович, беручись до товчеників і присовуючи другою рукою варенички.—Та все ж, Хавроніє Ни-кифоровно, серце моє жаждає від вас поживи над усі пампушечки й галушечки солодшої.

— Оце вже я й не знаю, якої ще ви поживи хочете, Опанасе Йвановичу! — говорила огрядна зальот-ниця, начебто й не розуміючи.

— Та любови ж вашої, незрівнянна Хавроніє Ни-кифоровно! — пошепки мовив попович, тримаючи в одній руці вареника, а другою обіймаючи дебелий та широкий стан її.

— Бозна-що й вигадуєте ви, Опанасе Йвановичу! — сказала Хівря, соромливо спустивши очі свої.— Чого доброго, ви ще почнете й цілуватись!

— Щодо цього, я вам скажу, хоч би й про себе,— говорив далі попович, — за битности моєї, до прикладу мовивши, ще в бурсі, ось як зараз пригадую...

Тут почулось знадвору гавкання й гуркіт у ворота. Хівря прожогом вискочила і вернулась, уся пополотнівши.

— Ну, Опанасе Йвановичу, попались ми з вами; народу стукається сила, і я почула наче кумів голос...

Вареник застряг поповичеві в горлі... Очі йому полізли на лоба, наче б то якась примара з того світу оце прийшла та й стала перед ним.

— Лізьте сюди! — кричала перелякана Хівря, показуючи на покладені під самою стелею на двох сво-

6 Тарас Бульба локах дошки, де лежала купа всякого хатнього манаття.

161

Небезпека збадьорила нашого героя. Опам’ятавшись трохи, скочив він на лежанку і поліз відтіль обережно на дошки; а Хівря без пам’яті побігла до воріт, бо стукати почали знову сильніше та нетерпеливіше.

VII

Да тут чудасія, мосьпане!

З української комедії

На ярмарку трапилась чудна пригода: скрізь розповзлися чутки, що десь там між крамом об’явилася червона свитка. Бабі-бублейниці привидівся сатана у вигляді свині, що безперестань нахилялась над возами, наче шукаючи чогось. Це одразу облетіло всі кутки вже притихлого табору; і всі мали за злочин не вірити, незважаючи на те, що продавщиця бубликів, чия мандрівна лавка стояла поруч із яткою шинкарки, вклонялася цілий день без потреби і виписувала ногами щось цілковито сласний її крам. До цього доточилися ще перебільшені чутки про чудо, що його волосний писар бачив у зруйнованій повітці, і вже під ніч всі щільніше тулилися одне до одного; спокій розвіявся, і страх не давав нікому навіть стулити очей; а ті, що були зроду полохливі і запаслися пристановищем у хатах, побралися додому. До таких належав і Черевик із кумом та дочкою, а до них напросилися ще гості в хату, і вони зчинили той гуркіт, що так перелякав нашу Хіврю. Кума вже трохи розібрало. Це помітно було по тому, що він двічі проїхав своїм возом по подвір’ю, поки знайшов хату. Гості так само були під мухою і без церемоній увійшли раніш самого хазяїна. Дружина нашого Черевика сиділа наче на голках, як почали вони нишпорити по всіх кутках у хаті.

— А що, кумо, — крикнув увійшовши кум: — тебе ще й досі трясе пропасниця?..

— Та щось занедужалося, — говорила Хівря, неспокійно поглядаючи на покладені під стелею дошки.

— Ану, жінко, достань-но там у возі баклажку!— мовив кум До жінки, що приїхала з ним разом, — ми посушимо її з добрими людьми; а то проклятущі баби так налякали нас, що й признатися сором. Та ми ж, їй-богу, браття, не знати чого й приїхали сюди! — продовжував він, перехиляючи з глиняного кухля. — Я тут ось закладаюсь на нову шапку, коли баби не намислили покепкувати з нас. А хоч би й справді сатана! Що нам сатана? Плюйте йому на голову. Нехай би оце зараз заманулось йому стати ось тут, приміром, передо мною: собачий син буду, як не дав би йому дулю аж під самий ніс!

— Чого ж ти оце аж побілів? — крикнув один з-ме-жи гостей, вищий від усіх на голову, що вдавав завжди із себе сміливця.

— Я?.. Господь із вами! Приснилось?

Гості посміхнулись. Задоволена усмішка заграла на обличчі балакучого сміливця.

— Куди там йому побіліти! — підхопив другий, — щоки йому розцвіли, як той мак; тепер він не Цибуля, а буряк — або краще, як та червона свитка, котра так наполохала людей.

Баклажка прокотилася по столу і звеселила гостей ще більше. Тут Черевик