Я обслуговував англійського короля - Богуміл Грабал

Тепер переді мною знічев’я виникали картини, які я вже давно забув, раптом вони спливали переді мною такі ясні й чіткі, що я завмирав з тацею і мінеральною водою, ніби уражений блискавкою, і досить було кількох секунд біля галунового озера, аби переді мною явився Зденек, той метрдотель з ресторації «Тіхота», який на вихідні любив розважатися так, щоб розтринькати всі взяті з собою гроші, і завжди кілька тисяч… на картині, яка мені з’явилася, я побачив його стрийка, капельмейстра військової оркестри, вже на пенсії, який колов дрова біля свого лісового будиночка, геть зарослого квітами і хвойними деревами, цей стрийко колись служив капельмейстром за Австрії, тому він завжди носив ту форму, навіть коли колов дрова, він написав два галопи і кілька вальсиків, які все ще виконували, але ніхто вже не знав, хто композитор, всі думали, що він давно помер, і ось Зденек, коли ми в наш вихідний день, як завжди, їхали на бричці і раптом почули військовий духовий оркестр, то Зденек встав у бричці і дав знак кучерові, щоб той зупинився… а відтак підійшов до військової оркестри, яка грала вальс його стрийка, а там уже стояли автобуси, бо за хвилю вся оркестра збиралася вирушити кудись на конкурс військової музики, але Зденек умовив капельмейстра, віддавши йому всі гроші, які мав, чотири тисячі крон, воякам на пиво, аби вони вчинили те, що він скаже, і ось ми пересіли з брички у перший автобус, а за годину вийшли в лісі, і сто двадцять музикантів в одностроях зі своїми блискучими інструментами попростували лісовою дорогою, потім звернули на стежину, зарослу густим чагарником, над яким піднімалися високі сосни, тут Зденек дав знак, щоб зачекали, і крізь виламані штахети в паркані зник у кущах, потім повернувся, розповів свій план, дав знак, і всі вояки один за одним пролізли через вилом у паркані, а Зденек, як на фронті, віддавав команди, щоб вони оточили будиночок, захований у кущах, звідки лунали удари сокири, потім тихенько цілий оркестр оточив цю колоду і літнього чоловіка в австрійській старій формі військового капельмейстра, і диригент військової оркестри на Зденків знак махнув золотою паличкою і голосно скомандував, тут з кущів піднялися і вийшли блискучі духові інструменти, і оркестра розродилася гучним галопом, який створив Зденків стрий і який військова оркестра везла на конкурс, старий капельмейстер так і лишився стояти, як рубав поліно, оркестра ступила кілька кроків уперед, все ще до пояса в сосновому і дубовому підліску, лише диригент зі своєю золотою паличкою стояв по коліно в цій зелені і вимахував паличкою, оркестра грала галоп, інструменти виблискували на сонці, а старий капельмейстер ошелешено роззирався, і на обличчі у нього з’явився такий небесний вираз, ніби він помер, а коли оркестра дограла той галоп, то відразу ж перейшла до концертного вальсу… а старий капельмейстер звалився на колоду і, тримаючи сокиру на колінах, плакав, диригент військової оркестри підійшов із золотою паличкою, торкнувся до плеча старого і, коли той підвівся, віддав йому цю паличку, Зденків стрийко встав, як він потім казав нам, думаючи, що він умер і попав на небо разом з військовою оркестрою, він думав, що на небі грає військова оркестра і що диригує тою оркестрою Бог, і що він передає йому паличку… і старий диригував своєю музикою, а коли закінчив, з кущів вийшов Зденек, потиснув стрийкові руку і побажав здоров’я… за півгодини оркестра вже знову сідала в автобуси, а коли ті автобуси від’їжджали, музиканти зіграли Зденкові туш, урочисті фанфари, і Зденек стояв зворушений, кланявся і дякував навіть тоді, коли автобуси, а потім і фанфари зникли з лісової дороги, вихльостані гілками буків і буковою памолоддю… По суті, цей Зденек був якийсь ангел, кожен його вихідний, який ми проводили разом, скидався на цей, потім десять днів він придумував, як витратити свої тисячі, у той час, як я зачинявся і, розклавши по підлозі папірці стокронок, ходив набосяка по купюрах, ніби по викладеній кахлем підлозі, або ж лягав на них, наче на якийсь зелений луг, а Зденек то влаштує весілля якомусь каменяреві для його дочки, то ми йдемо з ним у магазин і вдягаємо в білі матроски всіх хлопчиків з сиротинця, то він оплатить на ярмарку всі каруселі і гойдалки за цілий день, аби того дня всі могли кататися задарма, якось у Празі ми накупили найкрасивіших букетів і пляшечок з трояндовою водою і ходили від однієї громадської вбиральні до іншої і вітали кльозетних бабусь зі святами, яких не було, уродинами, які вже минули, а Зденек сяяв від щастя, якщо якась бабця і справді того дня мала уродини або іменини… і ось одного дня я сказав собі, що поїду подивитися до Праги, візьму таксі до готелю «Тіхота», щоб дізнатися, чи є там ще Зденек, і якщо нема, то де може бути, і ще побуваю там, де жив на вихованні в бабусі, чи ціла ще та комірка, у вікнах якої з’являлися сорочки й підштанки, коли їх згори викидали приїжджі з вікна сортиру Карлових лазень, і бабуся ті брудні підштанки приводила до ладу і продавала на будовах робітникам і мулярам… І ось я стояв на вокзалі в Празі і шукав потяг на Табор, а коли загорнув рукав, щоб глянути, котра година, а потім підняв очі, то побачив, що біля кіоску стоїть Зденек, я так і завмер, бо то було те, що зі мною часто буває, коли неймовірне стає дійсністю, і так я стояв остовпілий, помітивши, що Зденек роззирається, мовби вже довго чекає, потім підняв руку, вочевидь, він таки когось чекав, бо теж хотів зиркнути на годинник, але раптом до мене підійшли троє чоловіків у шкіряних пальтах і схопили за руку, яку я все ще тримав на годиннику, я бачив, як на мене дивився Зденек, наче у сні, був блідий, він стояв і дивився на мене, як німці запихають мене в машину і везуть, а я дивувався, куди вони мене везуть і чому, вони везли мене на Панкрац[28], відкрилися ворота і знову мене повели, ніби злочинця, і кинули до камери… я з