Я обслуговував англійського короля - Богуміл Грабал

усі були проти мене, вони майже розлютилися, бо дуже добре зрозуміли, чим я так узяв красиву білявку Лізу, адже її німецьку честь і кров переважило тваринне й красиве кохання… проти якого вони, хоча й обвішані орденами і нагородами за кампанію проти Польщі й Франції, виявилися безсилі… І ось, коли ми вернулися з весільної подорожі в містечко над Дечином, де я був кельнером, Ліза захотіла мати дитину. Але я так не вмів, бо, як справжній слов’янин, я улягав настрою, я робив усе під настрій, але коли вона казала, щоб я підготувався, для мене це звучало так, як тоді той імперський доктор, згідно з нюрнберзькими законами, просив, щоб я приніс йому на білому аркуші трішки сімені, так воно й вийшло, коли Ліза сказала, аби я підготувався, бо сьогодні увечері вона в такому стані, що могла б зачати нову людину, цього майбутнього засновника Нової Європи, бо вона вже тиждень слухала з грамофона Ваґнера, «Лоенґріна» і «Зіґфріда», і вже вибрала ім’я, отже, якщо народиться хлопчик, то він буде Зіґфрідом Дітіє, і цілий тиждень ходила дивитися на рельєфи під колонадою та на скульптури, простоювала до вечора там, де на тлі блакитного неба височіли німецькі імператори й королі, німецькі герої і напівбоги, а я в цей час думав про те, як прикрашу її животик квітами, що спочатку будемо гратися, як діти, тим паче, що ми Дітє, Ліза того вечора прийшла у довгій тозі, з очима, сповненими не стільки любов’ю, скільки обов’язком, і тими їхніми кров’ю і честю, вона подала мені руку і щось муркотіла німецькою, і дивилася вгору так, мовби зі стелі і крізь стелю на нас дивляться з німецького неба всі нібелунґи, ба навіть сам Ваґнер, до якого Ліза волала, щоб він допоміг їй завагітніти так, як вона бажає, за законами німецької нової честі, аби від кохання у неї в животі зачалося нове життя нової людини, яка закладе новий порядок і житиме в ньому з новою кров’ю, з новим світоглядом і новою честю, я слухав усе це і відчував, як мене покидає усе те, що робить чоловіка чоловіком, тому я тільки лежав, дивлячись у стелю і снив про втрачений рай, про те, як усе було гарно до одруження, про те, як я жив, наче безхатній пес, зі всіма жінками, а тепер переді мною, наче перед якимсь породистим псом, стоїть завдання запліднити чистокровну сучку, і я знав і бачив, яка буває морока з тою злучкою, як псарям доводилося цілими днями чекати на слушну хвилю, якось приїхав до нас псар із сукою з другого кінця республіки і потім мусив поїхати, бо орденоносний фокстер’єр її не схотів, і коли псар приїхав удруге, довелося ту сучку на конюшні накрити кошиком, а дама в рукавичці запхала псячу пуцьку куди слід, і бідний пéсьо з батогом над головою мусив запліднити благородну суку, і це в той час, як та породиста суцяра з превеликою охотою віддавалася першому-ліпшому приблудному барбосу, або таке, у пана штабс-капітана був сенбернар, і півдня по обіді не могли його познайомити з псюкою, яку привезли аж із Шумави, бо вона була вища за того пса… нарешті інженер Марзін відвів їх на пагорб у саду, розкопав там такий майданчик, цілу годину готували терен для того сенбернарського весілля, і лише надвечір, коли пан інженер, увесь мокрий, востаннє розрівняв лопатою сходинку, справа пішла, суку поставили під приступець, а пса на нього, аби та парочка вирівнялася, і так дійшло до злучки, але з примусу, насильно, тоді як на волі вівчур з величезним бажанням цюцюркається собі з таксою або ірландська тер’єрка — зі стаєнним пінчером… і таке саме вийшло зі мною… Так неймовірне здійснилося, цілий місяць я ходив, щоб мене штрикали ін’єкціями, тими, знаєте, що збуджують, цілий набір шприців, тупих, як цвяхи, в дупу, аби зміцнити мою психіку, і після десяти сеансів нам пофортунило, однієї ночі, згідно з інструкцією, я запліднив Лізу… і ось вона почала спухати і тепер уже їй довелося ходити на зміцнюючі уколи, бо лікарі побоювались, щоб вона, бува, тієї нової людини не скинула, так ото від нашого кохання лишилася булька з носа, а те націонал-соціалістське злягання перетворилося на якийсь акт у тозі, Ліза навіть не торкнулася ні мене, ні прутня, я просто брав участь у злучці, згідно з інструкцією і правилами Нового Європейця, що не принесло мені жодної втіхи, але те саме вийшло і з дитиною, сама тільки наука і хімія, і, головне, ін’єкції, Лізина дупця від тих уколів була наче поцвяхована, і ми замість того, щоб займатися любощами, мусили пацькати кремами її вавки і мої гнійники після впорскувань, які мали сприяти появі нового красивого дитяти. І тут зі мною трапилася халепа, уже не раз я завважував, що з аудиторії, де читали лекції про славне минуле древніх германців, тепер долинали уроки російської мови, бо вояки навіть під час виконання расового обов’язку з метою запліднення красивих білявих дівчат ще додатково вивчали російську мову, такі загальні фрази, і от якось, коли я під вікнами прислухáвся до уроку російської мови, капітан запитав мене, що я про це думаю, і я сказав, що, судячи з усього, буде війна з Росією, а він почав кричати, що я збурюю громадськість, а я кажу, мовляв, тут нікого немає, тільки він та я, а він кричав, що маємо з Росією пакт, а це є підбурювання і поширення фальшивих чуток, і лише тепер я помітив, що це той самий капітан, який був Лізиним свідком на весіллі, той, що не тільки руки мені не подав і не привітав, а й упадав за Лізою до мене, а я йому перейшов дорогу, а тепер настав слушний час, щоб відігратися, і він доніс на мене, і я опинився перед начальником того містечка, в якому вирощували Нову Європу… коли він удосталь накричався, що це дурість, що я піду під військовий трибунал, що я чеський шовініст, саме в цей момент у містечку зчинилася тривога, начальник підняв слухавку і зблід, виявилось, що почалася війна з Росією, як я й передбачав, і він уже на сходах сказав мені, мовляв, і як ви те вгадали, а я скромно відповів, що обслуговував ефіопського імператора… А наступного дня у мене народився син, Ліза забажала охрестити його Зіґфрідом, бо вона розглядала скульптури і слухала музику Ваґнера, який надихнув її на синочка.