З Елеанор Оліфант усе гаразд - Гейл Ханімен

Я кивнула

— Ти бачишся з кимось? — запитав він.

— Так, — сказала я.

Він на щось очікував, певно, почути більш розгорнуту відповідь. Я зітхнула і захитала головою. І заговорила якомога повільніше та чіткіше.

— Зараз я бачусь з тобою, Реймонде. Ти сидиш навпроти мене.

Він зайшовся сміхом.

— Ти добре розумієш, що я маю на увазі, Елеанор.

Але я вочевидь не розуміла.

— У тебе є хлопець? — терпляче запитав він.

Я завагалася.

— Ні. Ну… є одна людина. Але ні, гадаю, що на цьому етапі правильною відповіддю є ні, принаймні зараз.

— Отже, тобі потрібно багато з чим розібратися, — сказав він, констатуючи факт. — Тобі не варто дорікати собі за те, що в тебе немає кар’єрного плану на десять років.

— А в тебе є план на десть років? — запитала я, хоча відповідь здавалася очевидною.

— Ні, — сказав він, усміхаючись. — Хіба він у когось є? У когось нормального.

Я знизала плечима.

— Не впевнена, що знаю нормальних людей.

— Нічого, я не образився, Елеанор, — посміхнувся він.

Я обміркувала його слова і зрозуміла, що він має на увазі.

— Я не хотіла тебе образити, Реймонде. Вибач.

— Не переймайся! — сказав він, вказуючи жестами, щоб принесли рахунок. — То коли тобі потрібно повідомити остаточне рішення щодо роботи? Гадаю, попри все тобі варто погодитися, — сказав він. — Як то кажуть, хто не ризикує, еге ж? Крім того, я впевнений, що з тебе вийде хороший офіс-менеджер.

Я уважно подивилася на нього, чекаючи на подальше зауваження чи пояснення, але, на мій подив, він мовчав. Він дістав гаманець і сплатив рахунок. Я запротестувала, але він відмовився дозволити мені внести свою частину.

— У тебе була лише кава і булочка, — сказав він. — Заплатиш за мій обід, коли отримаєш першу зарплатню як офіс-менеджер! — Він усміхнувся.

Я подякувала йому. Ніхто раніше не пригощав мене обідом. Це дуже приємне відчуття, коли хтось бере мої витрати на себе, добровільно, не очікуючи нічого натомість.

Ми повернулася в офіс за годину, тому, перш ніж піти до своїх робочих місць, швидко попрощалися. Це вперше за дев’ять років я обідала в компанії з кимось і не розв’язувала кросворди. Як не дивно, я не переймалася з приводу кросворда. Можливо, я розв’яжу його ввечері. А може, просто викину газету, навіть не намагаючись це зробити. Як зазначив Реймонд, світ сповнений нескінченних можливостей. Я відкрила свою електронну пошту та набрала йому повідомлення:

Дорогий Р., дякую за обід. З найкращими побажаннями, Е.

Мені здавалося, скорочувати імена мало сенс. Зрештою, очевидно, хто до кого звертається.

Він відповів майже відразу:

Нема за що, щасти з вибором. Побачимось у суботу! Р.

Здавалося, життя стрімко рухалося, сповнене можливостей. Сьогодні я навіть не думала про музиканта. Я відкрила браузер на комп’ютері та почала шукати місця для проведення різдвяної вечірки. Ця подія має бути визначною, тому вечірка не буде схожою на жодну попередню. Важливо уникнути всіляких кліше й того, що вже було. Я зробила б щось зовсім інше, щось таке, що здивувало та порадувало б моїх колег, перевершило б їхні очікування. Це непросто. Але одне я знала напевне: десятифунтовий бюджет Боба стане основою цього заходу і нікому не доведеться витрачати більше грошей. Я все ще відмовлялася робити будь-які внески, які протягом років змушували б мене проводити жахливо час у жахливому місці з жахливими людьми в останню п’ятницю перед двадцять п’ятим грудня.

Зрештою, можливо, це буде нескладно? Під час обіду Реймонд був дуже обнадійливим. Якщо я змогла розібрати метрику «Енеїди», якщо змогла створити макрос в електронній таблиці Excel, якщо змогла провести попередні дев’ять днів народжень і різдвяних вечорів наодинці, то, безперечно, я могла організувати дивовижну святкову вечерю на тридцять осіб з бюджетом у десять фунтів на людину.

20

Ранок суботи промайнув у метушні хатніх справ. Я одягнула гумові рукавички, щоб захистити руки, і, попри непривабливий вигляд, вони допомогли. Їхня краса не мала значення, зрештою, мене в них ніхто не бачив.

Зібравши залишки минулої вечері, я помітила, що не випила всі горілчані запаси — залишилася найкраща частина пляшки «Смірнофф». Пам’ятаючи про нетактовну необачність на вечірці Лаури, я поклала дещо в паперовий пакет від «Теско», щоб подарувати ввечері Кіту, і замислилась, що б іще йому взяти. Квіти здавалися перебільшенням — зрештою, вони є знаком любові. Глянувши в холодильник, я дістала упаковку сиру, нарізаного скибочками, і поклала в пакет. Усі чоловіки люблять сир.

Я приїхала на найближчу до місця проведення вечірки станцію на п’ять хвилин раніше. Mirabile dictu,[12] але Реймонд був на місці! Він помахав мені рукою, і я помахала у відповідь. Ми зустрілися й попрямували до гольф-клубу. Реймонд крокував швидко, і я занепокоїлася, що не встигну за ним у нових черевиках. Та він глянув на мене й сповільнився, щоб йти в одному темпі. Я збагнула, що такі незначні вчинки — те, що його мама заварила мені чай після того, як ми пообідали, не запитуючи й пам’ятаючи при цьому, що я п’ю без цукру, те, як Лаура поклала два печива на тарілку, коли принесла мені в салоні каву, — такі незначні, здавалося, дії насправді дуже багато важать. Я замислилася над тим, як це, робити такі невеличкі вчинки для інших людей, і не могла пригадати цього відчуття. У минулому я робила подібне, намагаючись бути доброю і дбайливою, я знаю це напевно, але це все було до. Пізніше я спробувала знову, але в мене нічого не вийшло, і я кинула всі намагання. І в цьому я не звинувачую нікого, окрім себе.

Клуб розташовувався в передмісті з відкритими краєвидами, без багатоквартирних будинків та висотних блоків, які затуляють високі пагорби. Світло було м’яким і ніжним — літо повільно закінчувалося, а вечір здавався делікатним і крихким. Ми йшли в тиші, яку не хотілося порушувати.

Коли ми дісталися місця зустрічі — білого клубного будинку, я трохи засмутилася. Сонце і місяць якраз висіли високо в небі, від чого воно мінилося кольорами рожевого мигдалю та золота. Спадали сутінки, та птахи хоробро виспівували проти наступаючої ночі, пурхаючи над зеленню, роблячи довгі, карколомні петлі. Повітря було сповнене пахощами трав з нотками квітів і землі, а теплий і солодкий подих дня ніжно відбивався на нашому волоссі та