З Елеанор Оліфант усе гаразд - Гейл Ханімен

— Так, — підтвердила я, — це був дивовижний вечір.

— Я вже божеволію від тата, він живе в сусідній кімнаті, — сказала вона, посміхаючись, — і мені потрібно протриматися ще два тижні. Навіть не знаю, як мені з цим впоратися.

— З власного досвіду знаю, що стосунки з батьками можуть бути справжнім випробуванням, — кивнула я.

Ми обмінялися співчутливими поглядами.

— Отже, що сьогодні будемо робити? — запитала вона, розв’язуючи гумку, якою я зав’язала косу, і почала розчісувати волосся. Я подивилася на своє відображення. Моє волосся, не надто густе, мало непоказний каштановий колір і проділ посередині. Звичайне людське волосся і робить те, що зазвичай, — росте на голові.

— Щось інше, — сказала я. — А що б ти порадила?

— А наскільки ти смілива, Елеанор? — запитала Лаура. Це було правильне запитання. Я смілива Елеанор Оліфант.

— Роби все, що захочеш, — сказала я.

— Колір теж? — задоволено уточнила вона.

Я замислилася.

— А це буде нормальний людський колір? Не думаю, що хочу рожеве чи блакитне волосся.

— Я зроблю довжину до плечей, легкий недбалий боб з поступовим переходом довжини, з карамельними та медовими прядками по всій довжині й округлими кінчиками, — сказала вона. — Ну, як звучить?

— Звучить як набір слів, — промовила я.

Вона засміялася, дивлячись на моє відображення в дзеркалі, а потім зупинилася, мабуть, тому, що я не сміялася.

— Довірся мені, Елеанор, — переконливо сказала вона. — Буде красиво.

— Зазвичай слово «краса» не використовують, коли говорять про мою зовнішність, — досить скептично зауважила я.

— Трохи зачекай, — ніжно сказала Лаура і взяла мене за руку. — МАЙЛІ! — заверещала вона, від чого я мало не впала зі стільця. — Підійди-но сюди й допоможи мені змішати кілька кольорів!

Низенька круглощока дівчина з поганою шкірою й гарними очима підбігла до нас. Лаура дала їй інструкції про відсотки та коди, які з тією ж ймовірністю могли стосуватися суміші пороху.

— Хочеш чаю чи кави? Можливо, журнал? — запитала Лаура. Я не могла повірити, що це відбувається насправді зі мною, коли за п’ять хвилин збагнула, що попиваю капучино й гортаю останній номер журналу «ОК!». «Лишень погляньте на мене», — подумала я.

— Готова? — поцікавилася Лаура. Своєю рукою, теплою та м’якою, вона провела по задній частині моєї шиї, коли відділяла прядку й закручувала решту волосся, заколюючи його в пучок позаду. Повільний брязкіт ножиць, які відрізали волосся, нагадував мені тріскотіння вугілля у вогні — дзвінко, небезпечно. Але це тривало недовго. Лаура підняла моє волосся, як тріумфуюча Даліла.

— Перш ніж фарбувати, я його підстрижу, — сказала вона. — На цьому етапі нам потрібні рівні кінці.

Сидячи нерухомо, я не відчувала жодних змін. Вона кидала волосся на підлогу, де воно лежало, ніби мертва тварина. Худорлявий хлопчик, який, здавалося, навряд чи міг робити щось інше, підмітав волосся дуже й дуже повільно, підштовхуючи його щіткою з довгою ручкою. Я спостерігала за його успіхами у відображенні в дзеркалі. А що відбувається з волоссям потім? Від думки про кількість, яка накопичується за день чи тиждень і яку заштовхують у сміттєвий бак, його запах і м’яку, пухку текстуру мені стало млосно.

Лаура підійшла до мене, штовхаючи перед собою візок, і почала накладати густі пасти на певні пасма мого волосся, чергуючи миски. Нанісши чергову порцію, вона загортала пофарбоване волосся у квадрати з фольги. Це була захоплива процедура. За півгодини вона цілком накрила моє волосся фольгою, відкривши моє червоне обличчя, а потім повернулася, увімкнувши гарячу лампу, яку заздалегідь поставила за мною.

— Двадцять хвилин, і все буде готово, — сказала вона.

Вона принесла ще журнали, але радість від їх гортання випарувалася — я швидко втомилася від пліток про зірок, і, на превеликий жаль, виявилося, що в салоні немає журналів «Віч?» або ж «Бі-Бі-Сі Історія». Мені докучала одна думка, але я намагалася не звертати на неї уваги. Я уявляла, як розчісую чиєсь волосся. Так. Когось нижчого за мене, когось, хто сидить на стільці, поки я стою позаду та розчісую прядку за прядкою, намагаючись бути обережною. Цій людині не подобалося, коли її смикали. Такі думки — розпливчасті, таємничі, незрозумілі — добре знешкоджувала горілка, але, на жаль, мені запропонували лише чай чи каву. Цікаво, чому в салонах краси не пропонують чогось міцнішого.

Зміна стилю може спричинити зайвий стрес, зрештою, складно розслабитися в такому галасливому та яскравому приміщенні. Можливо, це заохотило б відвідувачів давати більші чайові. «Під мухою даєш більші чайові», — подумала я і засміялася.

Коли на сушарці пролунав сигнал, дівчина, яка змішувала фарби, повела мене промивати волосся, іншими словами — до раковини. Я сиділа, доки з мого волосся знімали фольгу. Після цього вона промила волосся теплою водою та намилила шампунем. У неї були впевнені та вправні пальці, і я дивувалася щедрості тих людей, які надавали послуги. Я не могла пригадати, щоб раніше мені хтось мив волосся. Гадаю, матуся мила його, коли я була немовлям, але мені складно уявити, як вона проводить подібні ніжні ритуали догляду.

Змивши шампунь, дівчина зробила масаж шіацу для голови. Я зроду не відчувала такої насолоди. Поки вона ніжно та ретельно масажувала шкіру моєї голови, волосинки на моїх руках стали сторчма, а спиною ніби пробіг електричний розряд. Але все закінчилося значно раніше, ніж я того хотіла б.

— Я відчуваю напруження, — розважливо мовила вона, змиваючи з волосся кондиціонер.

Я гадки не мала, що відповісти, тому вирішила посміхнутися, що допомагало в більшості випадків (це, звісно, не те, що потрібно робити, коли хтось помирає чи хворіє, — принаймні зараз я це усвідомлюю).

Я знову сіла в крісло, у якому вичісували моє вже коротше та пофарбоване волосся, і Лаура повернулася з гострими ножицями.

— Коли волосся вологе, колір не роздивитися, — сказала вона. — От зачекай, коли воно висохне!

Підрізання кінчиків забрало ще близько десяти хвилин. Я захоплювалася її спритністю та впевненістю, з якою вона виконувала свою роботу. Сушіння тривало довше, тим часом вона широкими й складними рухами вичісувала моє волосся щіткою. Я в цей час читала журнал, слухаючись її прохання не підглядати, доки вона не закінчить. Вона вимкнула сушарку, сприснула моє волосся, перевірила довжину та краї і ще кілька разів то тут, то там чикнула ножицями.

Нарешті Лаура радісно вигукнула:

— Можна дивитись, Елеанор!

Я відірвала погляд від журналу «Мері Клер», у якому була докладна стаття про пошкодження жіночих статевих органів. З відображення в дзеркалі на мене дивилася значно молодша жінка, впевнена в собі жінка з блискучим волоссям, яке спадало на її плечі та пасма якого, лягаючи навскіс на