Я обслуговував англійського короля - Богуміл Грабал

було так гарно, увесь живіт я вистелив ялиновими гілочками, вона дивилася на мене, примруживши очка, і коли я нахилився й поцілував її між тими гілочками, то відчув на губах колючу хвою, вона взяла ніжно мою голову в долоні, піднялася і притислася лоном до мого обличчя так різко, аж я застогнав від болю, і кількома сильними посмиками живота досягла такого збудження, що пронизливо скрикнула і впала набік, дихаючи так надривно, що я подумав, ніби вона померла або ось-ось помре… але то не було ні те, ні інше, вона нахилилася наді мною, розчепірила всі десять пальців і погрожувала, що видряпає мені очі і роздряпає обличчя і всього мене, така вона була вдячна і вдоволена, і знову розчепірювала наді мною нігті і судомно їх стискала, щоб за хвилину звалитися з плачем, і тихий плач перейшов в уривчастий сміх… а я, розслаблений, спокійно і мовчки лежав і дивився, як швидкими рухами пальців вона висмикує рештки ялинових гілочок, так заламують гілки мисливці, коли хочуть позначити місце, де підстрелили звіра, і я побачив, як вона встеляє мого живота і мою обвислу плоть, увесь мій пах вкрили гілочки, потім вона підняла мого прутня і гладила руками, і цілувала пах, і поступово я досяг ерекції, і поступово розсувалися гілочки, крізь які продирався мій пірнач, і поволі ріс, скидаючи гілочки, а Ліза ті гілочки язиком рівняла довкола, щоб потім підняти голову і захопити цілу мою плоть у рот, аж кудись до самого горла, я хотів її відштовхнути, але вона повалила мене, відкинула мої руки, я дивився в стелю і дозволяв їй робити все, що вона хотіла, ніколи я не чекав від неї такої брутальності, майже жорстоко вона різкими ударами й рухами голови висмоктала мене до самих мізків і при цьому навіть не прибрала гілочок, які дряпали до крові її вуста, мабуть, для германців то звична річ… незабаром я став боятися Лізи… коли вона повзала язиком по моєму животу, лишаючи слиняві смуги, наче молюск, вона цілувала мене, і рот у неї був повний сім’я й смерекової хвої, і вона не вважала це чимось нечистим, навпаки, за апогей, за частину меси: оце моє тіло, а оце моя кров, а оце моя слина, а це твої й мої соки, і це нас з’єднало і єднає назавжди, так вона мені казала, бо ми взаємно обмінялися і запахом соків, і волосками… Досить з вас, на цьому сьогодні закінчу.

А голову я так і не знайшов

Слухайте, що я вам тепер скажу.

Моє нове місце молодшого офіціянта, а потім метрдотеля було в горах над Дечином. Коли я приїхав у цей готель, то так і отерп. Я побачив не просто готель, як сподівався, а маленьке містечко або велике село серед лісу і лісових гарячих джерел, звідти тягло таким свіжим повітрям, що хотілося розливати його в келихи, досить було стати навпроти приємного леготу і неспішно ковтати його, мов риба зябрами, і відчувати, як зябра втягують суміш кисню з озоном, як поволі ваші легені і все нутро напомповується, наче шина, що спустила бозна-коли десь унизу, а тепер автоматично наповнюється цим повітрям, з яким їхати не лише безпечніше, а й приємніше. Ліза привезла мене у військовій машині і розгулювала тут, як удома, вона водила мене по довгій алеї, що вела до головного обійстя, і водно посміхалася. А обабіч височіли рогаті скульптури, статуї імператорів і королів, все з чистого мармуру чи з білого вапняку, який іскрився, наче цукор, іскрилися й усі адміністративні будівлі, які розходилися від головної колонади, як листя акації. І там теж усюди були колонади, перш ніж увійти до такої будівлі, можна погуляти по колонаді або постояти перед постаментами з рогатими статуями, і стіни теж прикрашали рельєфи з того славного німецького минулого, коли вони ще бігали з сокирами, вбрані у шкури, як то описав Ірасек у «Давньочеських оповідях», але тут одяг був німецький. А Ліза мені все тлумачила, а я не встигав надивуватися і згадував рубача з готелю «Тіхота», який любив повторювати, що неймовірне здійснилося, тут теж було так, Ліза мені з гордістю розповідала, що тут найздоровіше повітря у цілій Європі, ще одне таке місце є лише під Прагою над Оуголічками і Подморжанами, і що це перша європейська станція шляхетного розплоджування людей, що нацистська партія побудувала тут першу лабораторію зі схрещування шляхетної крові німецьких дівчат і чистокровних солдатів, як з армії, так і з СС, усе на науковій основі, і щодня тут відбуваються націонал-соціалістські злягання так, як ті злягання відбувалися колись у войовничих древніх германців, і, головне, тут майбутні породіллі виношують у своїх лонах нових людей Європи, тут вони й народжують, а за рік діти поїдуть до Тироля, Баварії, до Шварцвальду або до моря, щоб там у яслах і садках продовжити вишкіл нової людини, проте вже без матерів, а під наглядом нової школи. Потім Ліза показувала гарненькі маленькі будиночки у стилі сільських хат, з квітами, що звисали з вікон, терас і дерев’яних ґанків, і я побачив цих майбутніх матерів, ставних, як усі сільські дівчата, білявок, мовби не з цього століття, а ніби звідкілясь із наших місць, з Гумпольця або з Гані, з якихось зачучзерілих сіл, де ще носять смугасті спідниці й сорочки, як у наших «сокілок» або як на тій картині, де Вожена пере білизну, а Олдржіх, їдучи повз неї на коні, знаходить у ній свою мрію, у всіх дівчат були гарні перса, і коли вони шпацирували, а майбутні матері тут тільки й гуляли серед постаментів, ніби в цьому полягало їхнє покликання, дивилися на статуї рогатих воїв або стояли перед красивими німецькими королями й імператорами, і в їхніх мізках закарбовувалися і лиця, й статури, й історії тих славетних людей з минулого. Потім я довідався і почув з вікон училища, де читали лекції про легендарних мужів і де екзаменували майбутніх матерів, чи не забули вони історію, чи знають її напам’ять, бо ці жінки, за словами Лізи, повинні знати, що всі образи з голів вагітних дівчат поступово просочуються по їхньому тілу вниз, до того, хто спочатку, як плювок, потім, як пуголовок, потім, як жаба або ропуха, а потому вже маленька людина, гомункул, який росте місяць за місяцем аж до дев’ятого місяця, коли з нього постає вже людина, і вся та наука і споглядання неодмінно