Комедії - Арістофан
визволителю вашого краю,
Учинили ви зраду торік, коли він
кидав сім'я нової науки!
Не могли ви збагнути високих ідей
і дали їм так марно пропасти,
І коли б не робив узливання поет,
присягається він Діонісом,
Що ніхто і ніколи ще кращих промов
не чував з комедійної сцени.
Отже, стид вам, що ви не відразу могли
перевагу його зрозуміти!
А поета так само шанують знавці,
його слава ні трохи не меркне,
1050 Хоча він, обігнавши своїх ворогів,
погубив тим і замисел власний.
Диваки, пам'ятайте пораду мою:
коли хто із поетів захоче тепер
Відшукати й сказати вам слово нове, —
Величайте такого, шануйте, любіть,
Зберігайте укохані думи його,
Поскладайте в кошівниці, в скрині замкніть,
Замість яблук та груш.
Отоді, коли зробите так, через рік
Будуть ваші плащі
Розумінням належним пахтіти.
ОДА
Перша половина хору
1060 В дні минулі, в дні далекі
і в танках були ми мужні,
І міцні на війні;
І ніхто, ніхто не міг нас
пересилити в нічім.
Так було колись, було!
Все минуло. Наче крила лебедині,
Білі голови у нас.
Але є в старих руїнах
зерно сили молодої!
Знаю, краща наша старість,
Ніж сучасного юнацтва
Довгі кучері, і постать,
1070 І гладкий, широкий зад.
ЕПІРРЕМА
Провідця першої половини хору
Глядачі, коли б хто-небудь зачудовано спитав
Про мою осину постать, перетягнений живіт,
І навіщо нам ці жала, і яка причина їх, —
Все це легко я з'ясую
навіть тим, хто муз не знав.
Тільки ми в країні нашій,
ми, хто має жала ці, —
Діти Аттики, природні, давні жителі її.
Плем'я мужніх, ми багато
потрудилися в боях,
Боронивши рідну землю в час,
як варвар наступав.
Він вогнем обкинув місто,
чорним димом нас душив,
1080 Щоб насильно відібрати
наші гнізда й стільники.
Ми списи й щити побрали,
в поле вибігли ту ж мить
І, терпкою люттю п'яні,
дружно з ворогом стялись —
Воїн з воїном, пліч-о-пліч,
гнівно губи гризучи.
Стріли хмарами летіли, заступали сонця світ,
Але нам боги сприяли, на ніч ми перемогли:
Перед тим сова недаром облетіла табір наш!
Утікав безладно ворог, ми погналися услід,
В щоки, в брови їх кололи,
били вістрями у зад.
Ще й тепер у царстві персів
ходить поголоска скрізь:
1090 «Що на світі найстрашніше?
Гнів аттицької оси».
АНТОДА
Друга половина хору
Був страшний я, був потужний
і нікого не боявся.
В морі бив недругів,
Випливаючи далеко на військових кораблях.
Не старались ми тоді
Красномовно говорити. Не любили
Хитросплетених обмов.
Веслярів міцних і вправних
шанували ми. Тому-то
Стільки міст забрали в персів,
І держав, і дань здобули,
1100 щo тепер так легковажно
Розкрадають юнаки.
АНТЕПIРРЕМА
Провідця другої половини хору
Нас оглянувши уважно, ви побачите в ту ж мить,
Що життям і всім звичаєм ми скидаємось на ос.
Ні одна жива істота, як роззлостити її,
Не поводиться так люто,
так запальчасто, як ми.
Та й у навичках усяких теж нагадуємо ос.
Ми збираємось роями і, як оси, летимо
Хто туди, де одинадцять, хто до архонта, одні
В Одеоні засідають, інші десь коло стіни
1110 Збились купою тісною і, пригнувшись до землі,
Ледве видно ворушаться, мов черва у стільнику.
Та всілякої поживи завжди досить є у нас;
Без розбору всіх кусаєм, добуваючи на хліб.
Отже, є між нами й трутні;
від природи гострих жал
їм не дано, ці нероби ждуть поживності від нас
І живуть собі безжурно нашим потом і трудом.
А для нас це найприкріше, коли хто, страхополох,
Зажирає нашу плату, хоч в війні за рідний край
Ні меча не брав, ні броні, не натерши мозолів.
1120 Cловом, от що я пораджу, громадяни: відтепер
Трьох оболів не давати тим, у кого жал нема.
ЕПІСОДІЙ ДРУГИЙ
Філоклеон і Бделіклеон виходять з дому.
У Бделіклеона в руках дорогий плащ і нові черевики.
Філоклеон
Кожуха не покину, поки житиму.
Це ж він було в походах рятував мене,
Коли Борей могутній нападав на нас.
Бделіклеон
Як видно, сам не хочеш ти добра собі.
Філоклеон
Добра мені не буде від плаща твого.
Уже ж бо раз, об'ївшись рибок смажених,
Я вовняреві три оболи викинув.
Бделіклеон
Та ти зроби хоч спробу, ти ж віддав себе
1130 Мені в опіку, обіцяв коритися.
Філоклеон
Чого ж ти вимагаєш?
Бделіклеон
Скинь веретище
І в цей тонкий, м'якенький плащ укутайся.
Філоклеон
Ну, от! Заводься дітьми і виховуй їх!
Та він мене вдушити нині думає!
Бделіклеон
Бери, вдягайся, перестань дурне плести!
Філоклеон
Це що за лихо, ради всіх богів, скажи?
Бделіклеон
Хто називає «перський плащ», хто «кавнака».
Філоклеон
Я шкірою назвав би фіетідською!
Бделіклеон
Немає дива! Не бував у Сардах ти,
1140 Тому и не знаєш, а так знав би.
Філоклеон
Де вже там!
Не знаю, Зевсом свідчусь! Хоч, по-моєму,
Це дуже схоже на убрання Моріха.
Бделіклеон
Е, говори! Ці речі в Екбатанах тчуть.
Філоклеон
Що? В Екбатанах роблять сукна з потруху?
Бделіклеон
От вигадав! Дивак ти! Таж у варварів
Не мало грошей тратять на ті вироби,
І плащ мій вовни на талант, не менше, з'їв.
Філоклеон
То краще «вовно'щом» назовім його,
Не кавнакою.
Бделіклеон
Не балакай зайвого,
1150 Стій тихо: надягаю!
(Накидає плащ).
Філоклеон
(зриваючи з себе плащ)
Ой, біда моя!
Проклятий! Жаром так і обілляв мене.
Бделіклеон
Не вдягнеш?
Філоклеон
Ні, нізащо. Як на те пішло,
То краще просто піччю обгорніть мене!
Бделіклеон
Давай тоді я сам вже одягну тебе!
Філоклеон
Так приготуй виделку!
Бделіклеон
А навіщо ж то?
Філоклеон
Щоб, доки я не розварюся, витягти!
Бделіклеон
Тепер свої погані шкарбани скидай,
Лаконські черевики підв'яжи собі!
Філоклеон
Щоб устромив я ногу на біду собі
1160 у те, що позшивали наші недруги?
Бделіклеон
Не гайся, любий! Назувай і сміливо
Ступи в лаконську землю.
Філоклеон
Мене кривдиш ти,
Висаджуючи на ворожім березі.
Бделіклеон
Давай же другу ногу!
Філоклеон
Ні, ніяк не дам.
Там палець є — лаконців страх ненавидить!
Бделіклеон
Інакше неможливо.
Філоклеон
От біда мені!
І мерзнути на старість заборонено!
