Комедії - Арістофан
син Херея розпусний, приходить,
Виступає отак, вихиляється весь,
випинає розпещене тіло
І велить тобі вдосвіта бути в суді,
не спізнятись, приходити вчасно,
690 Бо суддя, який трохи запізно прийшов, —
трьох оболів своїх не дістане!
А йому все одно — хоч би як запізнивсь! —
оборонцеві драхму заплатять!
А коли хто з підсудних підкупить його,
він поділить з ким-небудь із суддів
Той хабар, а тоді, зговорившись удвох,
обертають по-своєму діло
І працюють у згоді, мов ті пилярі:
цей потягне, а другий попустить.
А ти рота роззявиш на плату свою
та й не бачиш нічого круг себе!
Філоклеон
То отак вони діють? О горе важке!
Ти мій розум до дна скаламутив.
Вся увага моя — на промові твоїй.
Що ти робиш зо мною, не знаю!
Бделіклеон
Подивись: ти в багатстві купатися б міг.
Багачами ви всі могли б стати,
Та не відаю, як обкрутили тебе
ті, що звикли «народ боронити»!
700 Від Сардинії-острова тисячі міст
аж до Понта в обладі у тебе,
А тобі дістається лиш плата твоя,
так і ту видають не відразу,
А щоб тільки не вмер ти, по краплі малій,
мов олію на клаптику вовни.
їм потрібно, щоб ти проживав у біді,
а навіщо, скажу тобі зараз:
Щоб ти в пам'яті мав, хто приборкувач твій,
і як тільки тебе нацькує він
На своїх ворогів, то щоб ти, як той пес,
накидався на них у нестямі.
А хотіли б народові дати життя, —
це легенько було б їм зробити;
Адже тисяча міст, або й більше того,
нам данину щорічну приносять,
І коли б наказали, щоб кожне із них
годувало хоч двадцять афінян, —
Двадцять тисяч людей проживати могли б
у достатках, на смажених зайцях,
7і0 Без турбот, уквітчавши вінками чоло,
на молозиві та на сметані.
Так належало б жити країні людей,
що здобули трофей марафонський,
А тепер, як нещасні олив збирачі,
біжите ви услід наймачеві.
Філоклеон
Горе! Що це мені? Одубіння якесь
по руках розлилося. Ой, лихо!
Я не здужаю більше держати меча.
Знемагаю, нема в мене сили!
Бделіклеон
А як іноді страх нападає на них,
то тоді віддають вам Евбею
І пшениці півсотні медімнів за раз
обіцяють на кожного дати.
А чи видали що? Тільки раз ти дістав
п'ять медімнів ячменю недавно,
Але й те по зеренцю дали аж тоді,
як довів їм, що ти не чужинець.
Через те й замикав я тебе! Я хотів
720 Cам тебе годувати, щоб ті шахраї
Не могли тебе брати на глум та на сміх.
І тепер, чого хочеш, усе тобі дам.
Не дозволю лише
Молоком… скарбника ласувати!
Корифей
Безперечно, розумний був той, хто сказав:
не суди, не прослухавши перше
Обох супротивників… Так! Ти здолав:
перемога твоя очевидна.
Ослабає поволі наш гнів. Подивись:
ми дрючки пошпурляли на землю.
(До Філоклеона).
Але ти, о товаришу любий наш, ти,
друже нашого віку старого…
СТРОФА V
Перша половина хору
Послухай нас, послухай, не роби дурниць!
730 Надто твердий не будь, гордість свою вгамуй!
Коли б і в мене родич був чи опікун,
Щоб так на добрий розум наставляв мене!
Вочевидь бог якийсь твоїм другом став!
Тобі допомагає він,
дарує ласку і добро.
Дар його ти прийми!
Бделіклеон
Далебі ж, і догляну, і все йому дам,
Що потрібно старому: пшеничний кисіль,
Щоб хлебтав собі, плащик м'якенький, кожух
І дівчатко, щоб терло йому передок
740 І обидва стегна!
Тільки все він мовчить, не промовить слівця;
Щось не тішить мене це мовчання.
АНТИСТРОФА V
Друга половина хору
Нарешті схаменувся він, отямився;
Дикий свій дур збагнув, бачить, що зле робив.
Тепер і сам вважає він за помилку
все те, у чім не хтів тобі коритися.
Певна річ, прийме він твої всі слова;
перемінивши норов свій,
Він буде слухатись тебе
завжди в усіх ділах.
Філоклеон
Ой-ой, горе мені!
Бделіклеон
Ну, чого ж ти кричиш?
Філоклеон
750 Не потрібні мені обіцянки твої,
Серцем лину туди, все єство моє там,
Де окличник питає: «Хто голосу ще
Не подав? Підведись!»
І я встав би, я б тихо до урни пішов,
Черепок мій останнім укинув би я!
О душе, поспішай! Де блукає душа?
Розступися, о пітьмо! Гераклом клянусь,
Відтепер і Клеона в присяжнім суді
Я не зможу скарати за крадіж!
Бделіклеон
760 Ну, батьку, ради всіх богів послухайся!
Філоклеон
На все пристану. Тільки про одне мовчи!
Бделіклеон
Про що?
Філоклеон
Щоб суд я кинув. Сам Аїд нехай
Мене розсудить, перше ніж послухаюсь!
Бделіклеон
Коли тобі це діло так сподобалось,
То хоч не йди нікуди! Зоставайся тут
І в себе дома суд чини над челяддю.
Філоклеон
Удома? Що ти мелеш?
Бделіклеон
Все, як там, роби:
Коли відчинить потай двері дівчина,
Нехай заплатить драхму — ось і кара їй.
770 Адже те саме й на суді робилося!
І добре ж буде! Як погода випаде,
Суди на сонці. В холоднечу сядь собі
При вогнищі. При зливі ти під крівлею
Влаштуйся. Ось тоді вже хоч півдня проспи:
Перед тобою не зачинять судища.
Філоклеон
Та це ж чудово!
Бделіклеон
Як занадто довгу хто
Почне промову, голодом не млітимеш,
Не будеш гризти, і себе й підсудного.
Філоклеон
А як же зможу справу розібрати я,
780 Коли, напхавши повен рот, жуватиму?
Бделіклеон
Далеко краще! Недаремно ж мовиться:
«Хотіли свідки збити суд неправдою,
Та судді розжували справу плутану».
Філоклеон
Ти вже мене схиляєш. Лиш таке скажи:
Хто видасть мені плату?
Бделіклеон
Я.
Філоклеон
Ну, добре те,
Що я окремо гроші діставатиму.
Той Лісістрат-негідник одурив мене!
Недавно драхму нам на двох з ним видали;
Він розміняв монету десь у рибника,
790 А сам мені три окуневих лусочки
Подав. Я думав — гроші, та й у рот поклав.
Смердить! Мене знудило — геть все виблював!
Потяг його до суду.
Бделіклеон
Що сказав він?
Філоклеон
Що?
Та те сказав, що в мене шлунок півнячий;
Сміявся: «Гроші хутко перетравляться!»
Бделіклеон
Ось бачиш — буде користь і на цім тобі,
Філоклеон
Та ще й велика. Що ж,
