Комедії - Арістофан
не розв'яжуть важливого діла,
То осібним наказом підсудних велять
передати до суду присяжних.
Отоді ж то Еватл і сам Клептонім,
що покинув щита серед бою,
Запевняють, що зрадити нас не хотять
і що все за народ вони тягнуть.
І на зборах народних ніколи ніхто
не доб'ється свого, як не скаже,
Щоб присяжні могли розійтись по домах
після розгляду першої справи.
Сам Клеон-горлодер, що на всіх накричить,
тільки нас не гризе й не кусає,
А в потужній руці стереже від біди,
відганяючи мух осоружних.
Я ось батько тобі, а ніколи мені
не вчинив ти подібної втіхи!
А, приміром, Феор? Адже цей чоловік
від Евфемія мало чим менший,
600 А проте, не вагаючись, губку бере
і взуття наше чистить над тазом.
Подивися ж тепер, до якого добра
ти дорогу мені заступаєш, —
Ще й зухвало хотів довести, що я раб,
що до служби себе принижаю.
Бделіклеон
Говори скільки влізе, а прийде пора —
марність влади своєї пізнаєш
І тоді перестанеш хвалити себе, —
переможець з невмиваним задом!
Філоклеон
А іще я забув розказати про те,
що мені над усе наймиліше:
От я, плату забравши, додому іду.
Тільки в двері, — мене обступають
І вітають ласкаво — я ж гроші приніс! —
а найперше за всіх моя доня
І обмиє, і ноги мені намастить,
і, схилившись до мене, цілує,
Каже: «Таточку мій!», а сама язиком
тріобол витяга мені з рота.
610 От підходить дружина, влещає мене,
подає мені хлібчик ячмінний
І припрошує, сівши край мене сама:
«Покуштуй-но цього, мій миленький!»
Та «поїж-но того!» Я щасливий тоді,
і нітрохи мені не потрібно
Ні дивитись на тебе, ні дбати про те,
коли кухар, бурмочучи лайку,
Приготує нарешті сніданок мені.
Якщо він забариться в пекарні, —
От заслона моя проти лиха й біди,
проти стріл моя зброя незламна:
Якщо ти не наллєш мені зараз вина,
я приношу до хати «ведмедя».
Вщерть він повен вина; нахиляю й тягну,
а ведмедик, роззявивши рота,
На твій кухоль маленький реве і гуде —
войовничо, і гучно, й розлого!
То хіба ж не велика потуга моя,
620 Чи не рівний я владою з Зевсом самим?
Адже часто я чую те саме, що Зевс!
Як ми здіймемо інколи бучу в суді,
Перелякано каже прохожий народ:
«О володарю Зевсе! Сьогодні в суді
розбуялись громи!»
А метну блискавицю, то тільки
«цмок! цмок!»
Та й нароблять під себе усі багачі —
Гордовиті чваньки.
Ти і сам до нестями боїшся мене,
Присягаюсь богами, боїшся, а я,
630 Щоб я вмер, як тебе я боюся!
АНТОДА
Друга половина хору
Ні, присягнусь: зроду мені
Ясних таких, мудрих речей
Не випадало чути!
Філоклеон
Легенько думав він собі мій виноград зібрати!
А знає ж добре, що нема промовця понад мене!
Друга половина хору
Все розібрав, усе згадав,
Не поминув нічого. Ми
Слухали і розцвітали!
Думали, суд ми судим
640 На островах блаженних —
Так промовляв він красно.
Філоклеон
Уже закорчило його, не тямиться від злості!
Сьогодні добре канчуком тебе я полякаю!
Друга половина хору
Щоб боронитися, мусиш ти
Бути тепер хитрим, метким,
Трудно бува втишити гнів
серця мого — надто тому,
Хто сперечавсь зо мною!
Корифей
Через те постарайся добути собі свіжотесане
жорно млинове,
Що могло б розмолоти мій гнів, як тобі вже
й слова не поможуть нічого!
АНТЕПІРРЕМА
Бделіклеон
650 Річ тяжка, потребує багато ума; і акторові,
мабуть, над силу —
Залічити хворобу, що з давніх-давен
угніздилася в нашому місті.
А проте поможи мені, батьку Кронід…
Філоклеон
Замовчи і не батькай даремно!
Як не зможеш негайно мені довести,
що направду марнію я в рабстві, —
Жити більше не будеш, хоча б довелось
мені участі в жертвах позбутись.
Бделіклеон
То послухай же, тату, й хоч трохи розгладь
між бровами чоло своє хмуре!
Напочатку приблизно мені полічи,
без камінчиків, просто на пальцях,
Скільки всяких податків надходить до нас
від народів, що з нами в союзі?
А потому окремо оплатки додай, десятини
та соті частини,
Гроші з пристаней, рудень, торгів і судів,
конфіскації, плату з маєтків, —
660 Я гадаю, всього набереться не менш,
як дві тисячі наших талантів.
З цеї суми доходів тепер відлічи
однорічну оплату присяжних!
їх шість тисяч; гадаю, що більше того
і не знайдеться в нашій державі.
От і вийде, що нам припадає яких
півтораста талантів — від сили!
Філоклеон
То виходить, що ми з тих прибутків усіх
і десятої частки не маєм?
Бделіклеон
А, звичайно, не маєте!
Філоклеон
Де ж, поясни,
подівається решта багатства?
Бделіклеон
А на тих крикунів: «Не продам ворогам
галасливого люду афінян!»
«Буду битися завжди за вбогий народ!» —
І подумай, що сам же ти, батьку,
Обираєш і ставиш при владі таких,
їх облесливі речі почувши!
А вони безсоромно беруть хабарі
й по півсотні талантів одразу
670 Вимагають нахабно з союзних держав,
ще й грозяться й лякають при тому:
«Заплатіть нам податок, бо знищим усе,
до останку сплюндруємо місто!»
А ти любиш цю владу і тішишся тим,
що недогризки маєш від неї!
А союзники бачать і знають про те,
що весь набрід афінський, всі злидні,
Тільки з урни поживу находять собі
і посьорбують юшку нікчемну, —
Ось вони й поважають, мов Конна, тебе;
а отим багачам-пустомелям
Все багатство дарують: вино, килими,
сир та мед, подушки та накидки,
Глеки, келехи, добрі намиста, вінки,
всякі кубки, життя та здоров'я,
А тобі, що блукав по землі, по морях,
поки влади й держави здобувся,
Із підвладних твоїх, ні зубця часнику
не дарує ніхто до печені!
Філоклеон
680 Не дарує, це правда! Я сам посилав
три пучки в Евхаріда купити.
Та не муч мене більше й нарешті з'ясуй,
в чім ти рабство моє добачаєш?
Бделіклеон
А хіба це не рабство, скажи, не ганьба,
що вони і самі урядують,
І підлизники їх на посадах сидять,
та ще й гроші за це побирають,
А тобі три оболи нещасних дадуть,
і ти рад, хоч за ті три оболи
Потрудився немало, міста здобував,
воював на землі і на морі!
Лиш на тебе гукнуть, ти повинен іти.
Мені серце аж пухне від злості,
