Двері в день. Міс Адрієна - Гео Данилович Шкурупій
– Цок-цок-цок… – обробляв невеличкі шматки каменя Гай та думав про те, які ще властивості можуть заховувати всі речі, що оточують його.
Гай робив нового кам’яного наконечника для свого списа, старанно обробляв його, щоб він був міцний, гострий та зручної форми.
– Цок-цок-цок… – і під одноманітні звуки своєї роботи він поволі снував свої думки, що усе частіше винаходили дивні властивості в усьому, що оточувало його.
«От іще вода дуже незрозуміла річ, – думав Гай, – риби дихають нею, як тварина повітрям, дерево плаває в ній, земля та каміння тонуть. Вода гасить огонь та пускає при цьому дивний білий дим, що іноді знову обертається в воду, але вогонь висушує мокрі речі. Що сильніше, вода чи вогонь? Вода спиняє навіть величезний вогонь, наприклад, пожежу, коли горить ліс. Мабуть, вода сильніша за вогонь, а може, вони рівні? Цікаво коли-небудь покласти воду в келепі звіра на вогонь, що з цього вийде? Це буде цікаве суперництво речей. І звідки взялося це все, що оточує нас, і ми сами? Щоб довідатись про це, треба дійти до кінця світу, до прірви, куди ховається сонце та його брат місяць. Земля, як велика долоня, але де кінчається й де починається зона? Скільки таких великих країн вміщає вона? Може є такі країни, де живуть люди, що знають про це?»
Раптом якась тінь заслонила сонце, Гай підвів голову від роботи. Він побачив, як великий хижий птах пролетів близько і на мент кинув на нього тінь. Птах звився вище і поволі зник понад лісом.
«От людина не вміє ще літати. Людина вміє плавати: вона плаває в човнах, як риба, куди схоче. Дерево не тоне в воді і птах не тоне в повітрі, все останнє, крім птахів, тоне в повітрі. Треба знайти таку річ, щоб не тонула в повітрі, тоді можна зробити такі човни, що на них людина буде літати, і тоді людина буде справді володарем світу. Люди літатимуть, як птахи, і зможуть швидше посуватися з місця на місце. Вони полетять тоді до кінця світу і пізнають усе, що можна пізнати. Вони облетять всю землю і не буде такого місця, де б їх не було».
Гай знову підвів голову і з заздрістю подивився в той бік, де перед тим зник хижий птах. Потім він глибоко подихнув і знову взявся до роботи.
«Багато дечого люди вже вміють, але ще більше заховано од них і не вистарчить життя жадній людині, щоб пізнати все. Лише всі люди, лише орда, що існуватиме дуже довго, лише діти й діти дітей колись довідаються про те, що заховує в собі кожна річ. Пізнають цілком єство речей, кожний зокрема довідається про щось і розкаже іншим і лише остання людина знатиме все, що було раніш, що є й що буде далі з усім, що ото чує її.
Остання людина. Це буде якась надзвичайна людина, її слова слухатиме це все: і звіри й нерухомі речі. Вона одна володітиме світом. Можливо, що її слухатиметься навіть сонце.
Ну, от цей камінь: що він заховує в собі, крім твердости, з чого складається він? Розтрощити його, матимеш один пісок, але яка сила зв’язує його в міцну грудку, яка сила тримає окремі піщинки одна з одною? Ану, візьміть звичайного піску в жменю і стисніть його щосили, – нічого не вийде. Пісок знову розсиплеться і піщинки відстануть одна від одної. Ця сила, що з’єднує камінь, надзвичайна сила і нема рівної їй ніде. Коли б найти цю силу, можна було б робити надзвичайні речі. Ця сила з’єднує і дерево, і воду, і рішуче все. Що то за сила єсть? З чого вона? І чи має якусь форму?
Що тепер уміє людина? Вона вміє підтримувати вогонь, вона вміє плавати, вона вміє робити різні речі з каменя, дерева та шкіри, вона вміє полювати звірів. Ще дуже мало вміє людина. Їй ще дуже довго треба вивчити все, що оточує її.
Людина ще не знає, з чого складається вона сама, як же їй знати, з чого складаються інші речі? Що рухає звірів, птахів, риб та людину? Чому не рухається дерево та інші рослини? Чому звір перестає рухатися, коли його вбивають, щось псується в ньому, розстроюється і він лежить мертвий, поки інші звіри не з’їдять його або поки він не згниє й перемішається з землею.
Звідки беруться хмари та вітер, що їх жене, звідки береться грім, що нагадує левячий рев, звідки береться блискавичний вогонь, що запалює ліс та зрізує, як ножем велетенські дуби? Ніхто цього не знає. Старі говорять, що це вищі розумні сили природи, але коли вони розумні, навіщо їм ламати непотрібні дерева, що потім зламані сохнуть та гниють, навіщо їм диким гуркотом лякати звірів та людей? Навіть нерозумні звіри не роблять нічого без певної причини. Вода розмиває землю, пісок, воює з водою і утворює цілі острови. Всі речі діють між собою та впливають одна на одну. Так само і хмари, і вітер, і все інше. Все, що є на землі, міцно зв’язане між собою. Не будь рослин та трави, померли б маленькі звіри та тварини, що годуються нею, не будь звірів, птахів та риб, померли б і люди. В природі провадиться нескінченна війна, все бореться, все воює, щоб існувати. Навіть орди людей воюють між собою.
Десь є орди людей, що розмовляють інакше, ніж ми. Ці люди мають інший вигляд, інше обличчя та інші закони. Старі пам’ятають, як колись воювали люди. Зустрінуться дві орди і починається війна. Вони не можуть зрозуміти одна одну, стикаються різні закони і виринає ворожнеча».
– Цок-цок цок!..
«Оце має вийти міцний та гострий наконечник для списа. Ї це для того, щоб воювати звірів, щоб годувати себе самого, щоб годувати жінок та дітей. Звіри мають міцні м’язи й гострі зуби та кігті, а людина збільшує свою силу розумом та різним приладдям, що допомагає їй існувати.
