Двері в день. Міс Адрієна - Гео Данилович Шкурупій
Мисливці їхали досить довго. На їхньому путі зустрічалось багато острівків, що їх треба було обминати, щоб дістатися до справжніх луків, де паслися корови та бики. Спереду йшов човен Гая, він знаходив дорогу між зарослими травою протоками, човни мисливців ішли за ним. Нарешті, після довгих блукань в протоках, мисливці пристали до берега, що був вкритий верболозом; в одному місці верболози було протоптано, сюди приходила череда пити воду. З цього місця й треба було починати полювання.
Заховавши човни у верболози і взявши з собою шкуряні мішки та зброю, мисливці висадились на берег. Тепер по слідах, що залишили дикі корови, треба було відшукати їхнє пасовисько. Собаки, знаючи, в чому справа, з веселим гавканням швидко побігли вперед. Це полегшувало справу мисливців. Але, коли вони вийшли з верболоз, то побачили, що собаки зникли в густій високій траві, що вкривала все поле до далеких горбів. На луках не було ні одної корови. Тоді мисливці вирішили, що пасовисько знаходиться за горбами. Гай свиснув і швидко коло його ніг з трави вискочили собаки і стали коло нього; потім собаки поволі побігли вперед, нюхаючи землю та траву і цим показуючи мисливцям, куди пішла череда биків.
Мисливці йшли за собаками, лише іноді зупиняючись та перевіряючи сліди, чи не помилилися собаки. В одному місці мисливці наткнулися на сліди цілої драми. В траві лежали кістки та останки двох звірів. В одному мисливці впізнали молоду дику теличку, а в другому печерного лева. Очевидно, лев напав на череду і зарізав теличку, а його забодали роздратовані бики. Інші ж дикі звіри скористувалися з цього і з’їли теличку й лева. Це була дуже дешева пожива, що дісталася, мабуть гієнам або шакалам. Очевидно, після цієї пригоди бики пішли на інше пасовисько та знайшли інший водопій.
Коли мисливці дісталися до горбів, вони тихо та обережно стали підійматися на них. Собаки перестали скиглити і майже плазом пішли наперед. Це свідчило за те, що вони чують живу здобич. У них прокинулися інстинкти їхніх родичів шакалів і вони підкрадалися тихо та непомітно. Мисливці не відставали, вони так само тихо вилізли на горби і тут залягли в траві.
Перед собою вони побачили велике пасовисько, що на ньому паслися дикі корови та бики. Кілька буйволів стояли на варті та іноді заспокоююче ревіли. Корови спокійно їли траву, коло них весело бігали молоді телиці та бички. Настрій череди був спокійний та сумирний. Деякі бики залицялися до самиць, і нахаб іноді відгоняли вартові буйволи – вожді череди.
Напасти відразу з одного боку на череду ніяк не можна. Вартовий буйвол почує ворога і сповістить про це череду, всі почнуть тікати в якийсь певний бік і навряд чи пощастить тоді вбити будь-якого з них. Таким способом лише можна поранити стрілами кількох, але й ці втечуть ї загинуть денебудь у степах. Отже, треба було непомітно обійти череду з кількох боків і потім напасти на неї.
Мисливці зробили маленьку нараду і розподілились па чотири групи. Одна лишилася тут, на горбі, дві мусіли зайти по боках череди і четверта мусіла зайти ззаду, з протилежного боку. Через те, що четвертій групі треба було найдовше йти, вона мусіла перша розпочати наступ, одночасово сповіщаючи про те, що вона дісталась на призначене місце.
Вартовий бик кілька разів тривожно ревів, але в цьому разі не було безпосередньої небезпеки. Тому корови лише на мент підводили морди од трави і мукали у відповідь, після чого знову починали скубти траву. Вартові буйволи нервувались, вони почували інстинктом якусь небезпеку, їх тривожило якесь передчуття, але навколо було дуже тихо. Може їх занепокоювала ця тиша, що тривала так довго, бо череда звикла до частих нападів хижих звірів, а може і справді за цією тишею ховається якийсь страшний звір, що міг зненацька напасти на яку-небудь з корів. Треба пильно стежити вартовим, треба нюхати повітря та прислухатись.
Коли Гай, його собаки та двоє мисливців обережно доповзли до призначеного місця, обійшовши отару з протилежного боку, вони намітили кількох биків і вистрілили з луків. Потім вони вискочили з трави і з голосними криками кинулись на череду. Одночасно з трьох інших боків мисливці випустили свої швидкі стріли і здійняли сильний галас.
Бачучи, що нема куди тікати, отара збилася в щільний гурт. Корови перелякано замукали, бики заревіли, загавкали собаки і все це змішалось з людськими вигуками.
– Ого!.. Ого!.. – вигукував Гай.
– Гой!.. Гой!.. – кричали мисливці.
Але бики швидко організували всю череду. Корови та молоді бички й телиці збилися в середину, а навколо їх стали міцною лавою вартові буйволи та бики. Як не гавкали собаки Гая, як не нападали, вони весь час натикалися на гострі роги биків. Пробити таку стіну не було ніякої можливости. Тоді мисливці випустили цілу хмару стріл у середину гурту. Поранені корови заревіли од болю, деякі попадали на землю, почалась паніка, корови кинулися врозтіч. Тоді бики з ревом кинулися на мисливців. Тепер мисливцям довелося викручуватись од нападу биків, одбиваючись списами та палицями. Часто списи глибоко ранили биків і вони мертві звалювалися на землю з придушеним стогоном. Земля дрижала під копитами наляканої череди і столочена трава никла до землі.
Собаки Гая з двох боків вчепилися в шию великого буйвола і він ганяв узад та вперед, збільшуючи паніку, топчучи поранених та збиваючи з ніг переляканих корів.
Нарешті, корови масою пробили собі вихід і нестримною лявіною побігли геть. Кілька биків залишились захищати відступ череди.
Тепер, коли було вільніше, вони з більшою енергією стали гонятися за мисливцями, і деяким з них було дуже сутужно. Кількох мисливців бики поранили та збили з ніг, але їм вчасно пощастило втекти. Якийсь молодий бичок, що теж залишився захищати череду, з якоїсь невідомої причини хоробро напав на Ведмежого Зуба. Цей мисливець був надзвичайно сильний і сам нагадував дужого бика, але він був неповоротливий та незграбний. Бичок накинувся на нього і Ведмежий Зуб
