Двері в день. Міс Адрієна - Гео Данилович Шкурупій

Але Гай повз навмисне. Він то повз, то тихо лежав у траві й прислухався.

– Бачиш, брате, – показав Гай на собак Оленячому Рогові, коли вони здивовано подивились на своїх хазяїв. – Вони кажуть, що в кущах хтось сидить.

Оленячий Ріг так і завмер на траві. Потім він узяв стрілу й лук і наготовився до бою. Собаки здивовано дивилися на людей. «То вони здуріли, мабуть, – думали куцохвості, – чи ми сами з глузду з’їхали». Це здивовання було таке кумедне, що Гай трохи не пирхнув із сміху, як носоріг на водопої. «Адже нічого нема, – думали собаки, – чи ми помиляємось». І раптом, побачивши, що Оленячий Ріг наготував лука, злякано присіли і поповзли назад.

– Бачиш!.. Бачиш!.. – прошепотів юнак, трохи не вмираючи від заглушеного сміху.

Собаки, побачивши, що їх хазяїн сміється, зрозуміли, що люди жартують. Вони раптом стали на ноги і, голосно гавкаючи, кинулись у кущі. З кущів прямо на Оленячого Рога вистрибнув заєць, але його вбила одразу швидка стріла хороброго мисливця.

– Це лише заєць! – заспокоєно промовив Оленячий Ріг.

– А я думав, що степовики! – сміючись промовив юнак.

Гай тепер реготав, як божевільний, а Оленячий Ріг задоволено посміхався, витираючи долонею піт з обличчя, і полегшено дихав після такої страшної пригоди. Йому було зовсім невтямки, що Гай здорово посміявся з нього. Забитого зайця Гай віддав собакам і вони швидко впорались коло нього.

Маючи в запасі таку пригоду, Оленячий Ріг тепер мав що оповідати коло вогнища. Він уже давно повторював свої старі пригоди і тепер міг трохи відновити свій репертуар.

– Побачимо, як ще нас зустрінуть справжні степовики, – промовив Оленячий Ріг до Гая.

Незабаром обидва мисливці вийшли з лісу. Виявилося, що вони стоять на горі і під ними внизу знаходиться ріка, але менша за ту велику ріку, що коло неї жив Гай. Очевидно, ця ріка була притока першої ріки, бо далеко на обрії було видно течію взликої ріки. Великі плеса виблискували на сонці.

Трохи праворуч мисливці побачили зовсім близько дим вогнища. Ще далі теж курилися тоненькими смугами димки.

– Тут є кілька орд! – сказав Гай.

Оленячий Ріг підтяг вище свою зброю і став спускатись униз до ріки. Там понад берег було легше пройти до стоянки. Гай та його собаки спустились раніше Оленячого Рога.

Коли вони вийшли за піщаний горбок, то побачили стоянку, що нагадувала їм їхню. Гай одразу зрозумів, по це стоянка таких самих мисливців, як і вони. Коло кількох вогнищ поралися жінки та мисливці. В горі було кілька великих печер. Коло них на шкуряних підстілках лежало багато м’яса. Здерті коров’ячі та бичачі шкури розвішано на кущах і вони сохли на сонці. Орда була численна і вся в зборі. Очевидно, мисливці допіру повернулися з полювання.

– От тобі й степовики! – з жалем промовив Оленячий Ріг.

Коли в орді помітили, що до неї підходять сторонні люди, всі мисливці та жінки відірвалися від роботи і уважно стали дивитись на гостей. Гай та Оленячий Ріг теж мовчки оглядали мисливців. Нарешті, Гай, підвівши руку на знак привітання, голосно промовив до всіх:

– Привіт вам, брати!.. Я бачу, що вас можна вітати з успішним полюванням.

– Привіт і тобі, юначе, що завітав до нас! – зрозумілою мовою відповів юнакові найстаріший член орди увесь сивий дідок.

Оленячий Ріг, що мав перший сказати промову, незадоволено поглянув на Гая.

– Привіт вам, брати, від орди мисливців, що оселилася на північ од вас!.. Ми прийшли з дружніми намірами. Ми бачили здалеку дим і прийшли вітати вас коло ваших огнищ. Наша орда бажає вам мирного життя та успішного полювання! – Оленячий Ріг промовив це гордо, підвівши праву руку вгору.

– Просимо!.. Просимо!.. – відповіло кілька мисливців та жінок з орди.

Гай та Оленячий Ріг підійшли ближче до вогнища. Їм одвели почесне місце коло сивого дідка, і вони сіли в оточенні нових братів та сестер. Оленячий Ріг перед тим, як сісти, скинув з себе половину своєї зброї.

– Що це, хоробрий брате? – запитав один із мисливців, показуючи рукою на зброю. – Невже ти хотів воювати нас?..

– Ні, – відповів Оленячий Ріг. – Ми бачили дим і гадали, що матимемо зустріч із степовиками.

– Ми, правда, недавно посіли це місце, – сказав дідок, звертаючись до гостей, – але ніде ніяких слідів степовиків ще не бачили. Тут на захід, праворуч од нас, оселилося ще дві орди. Бачите – там в’ється димок? Значить, з вашою північною ордою у нас при нападі степовиків може бути дуже сильне військо.

– Ге!.. Ти говориш правду, наймудріший брате! – відповіли гості.

Гай та Оленячий Ріг довідалися з розмови, що всі три стоянки належать мисливцям, які розмовляють одною мовою. Значить, всі три орди приходилися родичами їхній орді – і ніяких причин не було, щоб ворогувати між собою. Навпаки, при будь-якій небезпеці всі орди могли об’єднатись, щоб зробити опір несподіваному ворогові з степів.

Коли їжа, що її готували жінки, була готова, гостей запросили розділити трапезу, від чого ні Гай, ні Оленячий Ріг не відмовились, бо були голодні після подорожі.

Мисливці з південної орди дуже зацікавились собаками Гая. Вони оглядали їх та пестили. Собаки приязно відповідали на це веселими стрибками та гавканням. Гай зрозумів, що в цих мисливців теж мусіли бути собаки. Він спитав про це. Двоє мисливців почали голосно свистіти. Через деякий час з веселим гавканням прибігло троє собак. Ці теж були шакали, але в них були одрубані вуха, всі троє собаки були суки. Собаки Гая та собаки мисливців з гарчанням кинулась одна до одної. Всі мисливці стежили за ними. Але собаки, обнюхавши одна одну і почуваючи мирний настрій орди, незабаром почали весело гратися одна з одною, бігаючи по широкій площі перед печерами та перекидаючи дітей, що теж узяли участь у цій нестриманій біганині. Мисливці веселими вигуками висловлювали своє задоволення.

Після трапези сивий дідок запропонував гостям лишатися в громаді.

– Скоро ніч, – сказав він, – і ви, мабуть, дорогі гості, стомлені далекою дорогою. Давно вже я не бачив такого хороброго мисливця і такого прекрасного юнака, – звернувся він по черзі до Оленячого Рога та до Гая, – лишайтесь у нас на ніч. Відпочиньте. Нам потрібні хоробрі нащадки, нам потрібні прекрасні розумні діти. Наші жінки та сестри влаштують вам зручні логва.

Чуючи цю розмову, жінки червоніли. В їхніх блискучих очах гості бачили привітну усмішку та непомітні привабливі погляди. При останніх словах діда Гай соромливо схилив голову, а Оленячий Ріг одверто оглядав жінок, надаючи собі