Я обслуговував англійського короля - Богуміл Грабал

значок, «F» у колі, ніби якийсь чотирилисник, вона посміхалася і не зводила очей з мого волосся, я навіть стривожився, але вона мене підбадьорила, сказавши, що у мене найгарніше світле волосся на світі, і я навіть спітнів і тоді теж сказав їй, що я метрдотель у готелі «Париж», говорив і чекав чогось образливого, але вона поклала руку мені на рукав і, коли торкнулася мене, у неї так заблищали очі, що я злякався, але вона пояснила, що у її батька в Хебі ресторан «Біля міста Амстердама»… І ось ми домовилися, що підемо на фільм «Любов у три чверті такту», вона прийшла в тірольському капелюшку і в такій, що мені з дитинства подобалася, зеленій камізельці, власне, в сірій камізельці з зеленим комірцем, що був оздоблений вишитими дубовими гілочками, на вулиці падав сніг, було це напередодні Різдва, потім вона кілька разів приходила до мене в готель «Париж» і замовляла обід або вечерю, і ось, коли вона прийшла вперше, пан Скржіванек глянув на неї, потім на мене, і ми, як завжди, увійшли до службового приміщення, я засміявся й кажу: ну, як, закладемося на двадцять крон, що замовить ця панночка? Бо я побачив, що вона знову прийшла у тій камізельці і сьогодні навіть у білих панчохах, я витяг двадцять крон і поклав їх на службовий столик, але пан Скржіванек подивився на мене відчужено, так само, як того вечора, коли я хотів з ним цокнутися після обслуговування ефіопського імператора і загубилася та золота ложечка, мої пальці лежали на двадцяти кронах, і він зумисне дозволив мені тішитися, ніби все гаразд, він теж витяг двадцятку, повільно поклав її на стіл, але потім, буцімто його гроші могли забруднитися від моїх, швидко сховав їх у гаманець, поглянув ще раз на панночку Лізу й махнув рукою, і з того часу він не сказав мені й слова, після зміни забрав у мене ключі від усіх складів і дивився на мене як на порожнє місце… ніби він ніколи не обслуговував англійського короля, ніби я ніколи не обслуговував ефіопського імператора. Але мені вже було однаково, бо я бачив і знав, наскільки усі чехи несправедливі до німців, з тієї хвилини мені стало соромно, що я активний член «Сокола»[16], бо пан Скржіванек був у «Соколі» великим чоловіком, як і пан Брандейс, і, звичайно, вони були налаштовані проти німців, а головно проти панночки Лізи, яка приходила до мене, лише до мене, і яку я не мав права обслуговувати, бо її стіл належав до ряду іншого офіціянта, і я не раз помічав, як її неввічливо обслуговують, як приносять їй холодну юшку і як офіціянт тримає пальця у тій юшці… і вийшло так, що я застав за дверима офіціянта, як той плюнув у тарілку, несучи їй фаршировану телятину, я підскочив, щоб забрати в нього тарілку, але він цю тарілку вмазав мені в лице, а тоді плюнув мені у фізію, і коли я відліплював від очей застигаючу драглисту підливку, він плюнув ще раз, аби я зрозумів, як він мене ненавидить, і це був ніби сигнал, з кухні всі кинулися до дверей в залу, збіглися всі молодші офіціянти і кожен плював мені в обличчя, і так довго вони плювали, аж поки, нарешті, прийшов і сам пан Брандейс і як керівник празького «Сокола» плюнув теж і сказав, що звільняє мене… і я, такий обпльований і вимащений підливкою з телячої печені, вбіг у залу до столу панночки Лізи і там я на себе показував, обома руками показував, ось що через неї зробили зі мною «соколи» і чехи, а вона дивилася на мене і серветкою витирала мені обличчя і казала, що від чеської солдатні нічого іншого не варто й чекати, і вона й не чекала, а за те, що я заради неї витерпів, вона мене любить… Відтак, коли ми вийшли, коли я переодягся, аби провести її до Прашної Брани, до нас підбігли чеські хулігани і заліпили Лізі такого ляпаса, що її тірольський капелюшок відлетів аж на трамвайну колію, а я захищав її тим, що кричав по-чеськи: що ви робите, хіба ви чехи? тьху! Тоді один з тієї солдатні відштовхнув мене, а двоє схопили Лізу і повалили, скрутивши їй руки, а третій задер спідницю і грубо стягував з її засмаглих стегон білі панчохи, і коли вони мене били, я невпинно кричав: що ви робите, чеська хамлото! Я кричав так довго, аж доки нас пустили, а вони понесли панчохи панночки Лізи, ніби білий скальп, білий трофей, ми вийшли завулками на маленьку площу, Ліза плакала й хрипіла: більшовицька сволото, ви заплатите за це, так зганьбити німецьку вчительку з Хеба!.. і я почувався знову високим, вона трималася за мене, і я був такий обурений, що шукав членський квиток «Сокола», але не знайшов, а був би розірвав… вона раптом поглянула на мене очима повними сліз і знову розплакалася, притулила своє обличчя до мого, припала до мене, і я зрозумів, що повинен її берегти і захищати від усіх чехів, які цю маленьку судетську німку хочуть образити, щоб жоден волосок не впав з її голови, доньки власника готелю і ресторану «Біля міста Амстердама» в Хебі, місті, яке торік восени відійшло до Німеччини як імперська територія[17], і всі Судети відійшли туди, де вони були стільки років, відійшли назад до імперії[18], і тепер тут, у сокільській Празі, відбувається з бідними німцями те, що я бачив на власні очі і що пояснювало, чому Судети підібрали і чому, вочевидь, і Прагу чекає те саме, якщо чехи зневажають і загрожують життю і честі німецьких людей… І сталося так, що мене не тільки звільнили з готелю «Париж», а й ніде більше не брали навіть молодшим офіціянтом, у всі ресторани вже наступного дня прийшла звістка, що я пронімецьки налаштований чех, ба гірше, «сокіл», який упадає за німецькою учителькою фізкультури. Так я й залишався без місця, аж поки прийшли німецькі війська і окупували не лише Прагу, а й усю країну… І в цей час панночка Ліза на два місяці втратила мене, хоча я їй без відповіді писав, навіть її батькові писав, і ось на другий день після окупації Праги я пішов погуляти і на Старомєстській площі побачив, як армія Рейху варить у казанах смачну юшку і в солдатських казанцях роздає її громадянам, а я