І раптом стукіт у двері - Етгар Керет

Вона була зі мною, коли я знімав квартиру. І всього за хвилину вона підловила власника на тому, що той намагався нас підставити в одному з параграфів. Я б за тисячу років не помітив цього, а вона помітила це в одну мить. Моя дівчина — гостра, як бритва. А як вона кінчає... Я за все життя не бачив нічого схожого. Вона шарпається в усі боки, все її тіло бунтує. Як людина на електричному стільці. Вона захлинається хвилями мимовільних судом, які виходять із самої глибини. Вони проникають до шиї та лоскочуть стопи ніг. Так, наче вся її анатомія намагається подякувати і не знає, як це зробити.

Одного разу я запитав її, що вона кричала зазвичай, коли кінчала з іншими хлопцями — ще до мене. Вона поглянула на мене здивовано і сказала, що з усіма ними, кінчаючи, вона кричала «Арі». Завжди «Арі». І я не міг не надати цьому значення. Я запитав її, що вона зазвичай казала, коли вона кінчала з хлопцями, яких звали не Арі. Вона подумала про це з хвилину і сказала, що раніше ніколи не трахалася з чоловіками, яких звали не Арі. Двадцять вісім хлопців, із якими вона переспала, включно зі мною, і всі вони — вона якраз замислилася над цим — були Арі, всі до одного. Сказавши це, вона замовкла. А потім я дуже спокійно сказав їй:

— Це просто такий божевільний збіг... або ж ти їх ретельно відбирала.

— Можливо, — сказала вона, занурена в думки. — Можливо.

Відтоді я став гіперуважним до всіх Арі у моєму оточенні: один із них торгував у кіоску фалафелем, другий — був моїм бухгалтером, третій — відморозок із нашої кав’ярні, який завжди радив мені зав’язати зі спортивною секцією. Я не робив поспішних висновків із усього цього, просто відзначив собі в голові — Арі+Арі+Арі. Тому що десь у глибині душі я знав: коли всі неприємності раптом зірвуться з ланцюга, тобто якщо вони зірвуться з ланцюга, їхньою причиною стане один із цих хлопців.

Дивно, що я розповідаю вам так багато про свою дівчину, навіть не згадавши її ім’я. Немовби воно взагалі неважливе. Однак воно насправді-таки неважливе. Якби ви розбудили мене посеред ночі, на думку мені спало б не її ім’я. А її напівздивований погляд за секунду до того, як зайтися плачем, — ось що пронизає мою голову. Або вигляд її дупи. Або прекрасно-дитинна манера, з якою вона завжди говорила мені перед тим, як поділитися думкою, яка її зворушила: «Я хочу тобі щось сказати». Моя дівчина — фантастична. Але іноді мені здається, що вся ця історія не може закінчитися добре.

Нашого господаря, того, що намагався обчистити нас на оренді, також звали Арі. Він загалом — нічим не прикметний п’ятдесятирічний хуй, якому померла бабуся залишила у спадок цілий будинок за п’ять кварталів від пляжу. Окрім збору орендної плати зі своїх мешканців, цей чоловік у своєму житті палець об палець не вдарив. А ще йому дісталися блакитні очі, які трапляються в пілотів-винищувачів, і срібно-сіре волосся, що сяє, неначе край хмарини. Але цей чоловік не був пілотом. Коли ми підписували контракт, він розповів мені, що проходив військову службу, перекладаючи папери на якійсь транспортній базі в Црифіні. Минуло років десять, відколи в його запасній частині спромоглись поцікавитись, де ж він.

Я зовсім випадково виявив, що він її трахає. Якби вона не просвітила мене в усій цій історії з Арі, я б і не підозрював нічого. Коли я застукав їх обох у квартирі, він стояв посеред вітальні повністю одягнений. Він сказав, що прийшов перевірити, чи ми не «нищимо його майно». Коли він пішов, я натиснув на неї і вона піддалась і зізналась в усьому. Але це було зізнання без жодного визнання провини: коли вона розповідала, її тон був абсолютно байдужий і зовсім сухий. Вона розповідала мені це так, як незнайомець повідомив би про те, що автобус номер вісім не зупиняється в Дізенґоффі. А коли закінчила, то сказала, що хоче в мене щось запитати. Що їй хотілося б знати, чи можемо ми всі якось зробити це разом. Він і я — обоє.

Вона навіть була готова укласти угоду. Якщо ми зробимо це лише раз, вона більше з ним ніколи не зустрінеться. Їй лише раз у житті захотілося відчути пару Арі всередині свого тіла одночасно. Він, безумовно, погодиться, пробитий збоченець. Вона переконана. І, врешті-решт, я також піддався, тому що я кохаю її. І кохаю щиро.

І таким чином я опинився в ліжку зі своїм орендодавцем. За секунду до того, як вона скинула одяг, він усе ще розводився про жалюзі в кухні, що я повинен змастити їх мастилом. Трохи згодом тіло моєї дівчини почало звиватися наді мною. Я відчув, що вона вже завелась. І я можу сказати, що коли вона раптом закричить, усе буде гаразд. Тому що нас насправді звати Арі. Єдине, про що ми ніколи не довідаємося, до кого звернено її крик, — до нього чи до мене.

«Вдівець». Він дуже сильно любив звучання цього слова, але водночас йому було соромно, що він любить його, та що поробиш: любов — неконтрольоване почуття. «Неодружений», на його думку, звучало трохи егоїстично й гедоністично, а «розлучений» — було поразкою і навіть знищенням. Але «вдівець»? «Вдівець» звучить так, немов людина взяла на себе відповідальність і перебувала у зв’язку, а якщо вона тепер сама, в цьому можна звинувачувати лише Господа або сили природи — залежно від того, звідки ти. Він витягнув сигарету і збирався її прикурити, коли анорексична дівчина, яка сиділа навпроти нього у вагоні, почала щось мимрити французькою і показувати на знак «NON FUMEUR». Хто б міг подумати, що в поїзді Марсель — Париж не дозволяється курити