І раптом стукіт у двері - Етгар Керет

чого немає в Чехова або Кафки, або Ще-кого-не-візьми?» Відповідь на це запитання — довга та складна. Довша за саме оповідання, але менш складна. Тому що немає нічого заплутанішого за це оповідання. Тим не менш, ми спробуємо пояснити на прикладі. На відміну від творчості Чехова та Кафки, у фіналі цього оповідання один щасливий переможець — випадково обраний серед усіх правильних читачів — отримає новісіньку «мазду-лантіс» металево-сірого кольору. А серед неправильних читачів буде обрано одного переможця, який отримає інший автомобіль, дешевший, але не менш вражаючий у своїй металевій сірості, а тому він або вона не почуватимуться обділеними. Тому що це оповідання тут не для того, щоби вас принизити. А для того, щоб вас втішити. Хіба не таке саме друкують на серветках у кав’ярні біля вашого дому? СПОДОБАЛОСЬ — РОЗКАЖІТЬ СВОЇМ ДРУЗЯМ! НЕ СПОДОБАЛОСЬ — РОЗКАЖІТЬ НАМ! Або ж, як у цьому випадку, повідомте це в оповіданні. Тому що це оповідання не просто розповідає, воно також слухає. Його вуха, як то кажуть, налаштовані на кожен порух людського серця. А коли люди наситяться ним по горло і закличуть когось покласти йому край, це оповідання не тягнутиме кота за хвіст і не вхопиться за край вівтаря. Воно просто закінчиться. Оповідання-переможець II

Але якщо одного дня через ностальгію вам раптом закортить повернути це оповідання назад, воно завжди буде раде вам прислужитись.

Добряче перепаде
Такий реальний сон

Вночі перед вильотом Ґершона до Нью-Йорка його дружині наснився сон.

— Він був такий реальний, — розповіла вона, коли він збирався. — У цьому сні бордюри були пофарбовані в червоний і білий колір, а ліхтарні стовпи були обклеєні рекламою продажу квартир. Ну, знаєш, як оті рекламки з телефонними номерами, що їх можна зривати, точнісінько, як у реальному житті. Там навіть був чоловік, який згріб гівно свого пса з хідника шматком газети і викинув його у смітник. І все це було таким звичайним, таким щоденним.

Ґершон намагався втиснути у свою малу валізу все більше одягу та брошур. Його дружина зазвичай допомагала йому збиратись, але цього ранку була настільки поглинута цим своїм таким реальним і таким детальним сном, що навіть не запропонувала допомогти. У реальному світі сам сон, вочевидь, не тривав більше десяти секунд, але те, як вона зуміла розтягнути його, так роздратувало Ґершона, що він був готовий розплакатись. Через три години він буде в літаку до Нью-Йорка, в дорозі на зустріч із найбільшим виробником іграшок у світі, а коли ми кажемо «найбільший у світі» — це не просто ще одне зачовгане кліше, а факт, що ґрунтується на великій кількості даних статистики і продажів, і якщо Ґершон правильно розіграє свої карти, то цей виробник, можливо, купить настільну гру «Стоп — Поліція», яку Ґершон розробив і перетворив мало не на «Монополію» XXI століття. І хоч це не зовсім біло-червоний бордюр або кусок гівна, який піднімають фінансовим додатком газети, думка про те, що такий монументальний успіх може маячити на обрії — саме та обставина, з огляду на яку людина може сподіватися від власної дружини більшого ентузіазму.

— ...І потім просто навпроти мене з’являється мій батько з візком і каже мені: «Подивися за нею». Залишає візок біля мене і йде, немовби це найприродніша річ у світі, — продовжує дружина, коли Ґершон безуспішно намагається застібнути свою валізу. — А маленька дівчина у візку виглядає самотньою і сумною, як бабуся, і мені хочеться взяти її на руки й обійняти. І все це було таким реальним, що коли я прокинулася, знадобилася хвилина для того, щоби збагнути, яким чином я потрапила з середини вулиці до нашого ліжка. Знаєш це відчуття?

Невгамовний

Альбінос на сусідньому сидінні намагався вступити з ним у діалог. Ґершон увічливо відповів, але розмову не підтримав. Він пролітав достатню кількість разів, щоб вивчити динаміку. Деякі люди — просто відкриті та милі, а є такі, що намагаються вступити в напівінтимні стосунки з вами для того, аби після зльоту заволодіти вашим підлокітником. А ви почуватиметесь досить ніяково, щоб їм це дозволити.

— Це моя перша поїздка до Америки, — сказав альбінос. — Я чув, що поліція там зовсім божевільна. Вони можуть кинути вас у тюрму за перехід вулиці в неналежному місці.

— Все буде добре, — лаконічно відповів Ґершон і заплющив очі.

Він уявляв, як заходить до офісу Global Toys CEO, пристрасно і міцно тисне руку сивому чоловіку, який виходить йому назустріч, і каже: «Ви маєте онуків, містере Ліпскар? Хочете, я розповів вам, у що вони гратимуть цього літа?» Він торкнувся лівою ногою внутрішньої обшивки літака. Він мусив пам’ятати про те, щоби під час зустрічі не трясти ногою, сказав він собі, це демонструє брак упевненості.

Він не торкнувся їжі, яку подали в літаку. Альбінос пожирав курку й салат так, немовби вони були вишуканою їжею. Ґершон знову зиркнув на його тацю. На ній усе було бридким. Загорнутий у плівку шоколадний торт нагадав йому собаче гівно зі сну його дружини. Але яблуко виглядало відносно добре. Він загорнув його в серветку і поклав у