І раптом стукіт у двері - Етгар Керет
Ошрі не міг скласти співчуття родині чоловіка, який упав йому на голову, протягом семиденної жалоби після похорону. Не міг він також скласти співчуття під час відкриття нагробного каменю. Але він пішов на перші роковини — з квітами і так далі. На цвинтарі були тільки батьки цього чоловіка, його сестра і якийсь шкільний друг-товстун. Вони не знали, що він за один. Мама подумала, що він — начальник її сина, якого також звати Ошрі. Донька і товстун подумали, що він — друг батьків. Але після того, як усі закінчили складати маленькі камінці на могилу і мама почала всіх навколо розпитувати, він пояснив, що він — той, на кого Натті (так його звали) приземлився, коли викинувся з вікна. Почувши це, мама заходилася говорити, як їй прикро, і не могла зупинити плач. Батько намагався її заспокоїти і кидав на Ошрі підозрілі погляди. Після п’яти хвилин її істеричного ридання батько сухо сказав Ошрі, що йому прикро за те, що з ним сталося, і висловив переконання, що Натті також, якби він був живий, було би прикро, але тепер було б краще для всіх, якби Ошрі пішов. Ошрі одразу погодився і швидко додав, що з ним тепер уже майже все гаразд і що, зрештою, це не було вже аж настільки страшним досвідом. Уже точно не таким, який пережили батьки Натті. Батько перервав його на середині речення:
— Ви плануєте подати на нас до суду? Якщо так, то ви марнуєте свій час. Ми з Зівою не отримали ані ламаного гроша, чуєте? Ані ламаного гроша.
Від цих слів мама заридала ще сильніше, а Ошрі промимрив щось, що мало переконати їх у тому, що в нього немає ні до кого жодних образ, і після цього вшився. Коли він клав картонну ярмулку до дерев’яної скрині на вході до цвинтаря, сестра Натті перепинила його й вибачилася за свого тата. Точніше, насправді не вибачилася, а сказала, що він — ідіот і що Натті завжди його ненавидів. З’ясувалося, що його батько був завжди переконаний, що всі тільки й бажають завдати йому прикрощів, і так воно, врешті-решт, і справді сталося, коли його партнер втік із його грішми.
— Якби Натті побачив, як усе повернулося, він би істерично розреготався, — сказала сестра і назвала своє ім’я.
Її звали Мааян. За звичкою Ошрі не потиснув простягнуту йому руку. Він рік удавав у присутності клієнтів, що його рука зовсім паралізована, він дійшов до того, що навіть, залишаючись на самоті вдома, іноді забував її використовувати. Коли Мааян побачила, що він не тисне її простягнуту руку, вона настільки природно замінила рукостискання на дотик до його плеча, що, як з’ясувалося, їм обом стало трохи ніяково.
— Дивно, що ви сюди прийшли, — сказала вона після хвилини мовчання. — Ким є Натті для вас? Ви, зрештою, його навіть не знали.
— Це ганьба, — сказав Ошрі, не знаючи, як реагувати. — Тобто, ганьба, що я його не знав. Схоже, що він людина, з якою варто було би познайомитись.
Ошрі хотілося сказати їй, що його прихід аж ніяк не був дивним. Що він і її брат мають одну незавершену справу. У тій кав’ярні того дня було так багато відвідувачів, і з усіх людей Натті впав на голову саме йому. І саме тому він прийшов сьогодні: спробувати зрозуміти, чому сталося саме так. Але не встиг він сказати про це, як усвідомив, що це звучатиме по-дурному, тому натомість він запитав, чому Натті вкоротив собі віку — такий молодий, і так далі. Мааян знизала плечима. Він не перша людина, яка запитує її про це. Перед тим, як розійтись у різні боки, він дав їй свою візитку і сказав, мовляв, якщо їй буде потрібна будь-яка допомога, не важливо яка, хай вона телефонує. А вона посміхнулась і подякувала йому, але сказала, що сама собі дуже добре дає раду в житті. Після другого погляду на візитку вона сказала:
— Ви страховий агент? Це справді дивно. Натті завжди ненавидів страхування, казав, що це погана карма. Мовляв, придбання страхового полісу суперечить вірі в те, що все буде гаразд.
Ошрі став захищатись. Чимало молодих людей так думають, сказав він, але коли у вас з’являються діти, ви починаєте дивитися на речі інакше. І навіть якщо вам хочеться вірити, що все буде гаразд, від усього ніколи не вбережешся.
— Тим не менш, якщо вам щось буде потрібно, — сказав він перед тим, як вона пішла, — телефонуйте. Обіцяю, що не намагатимусь продати вам страховий поліс, — а вона посміхнулась і кивнула. Обоє знали, що вона не зателефонує.
По дорозі додому з цвинтаря до Ошрі зателефонувала його дружина. Вона захотіла, щоб він забрав Мейталь з гуртка після уроків. Ошрі одразу ж погодився. А коли вона запитала його, де він, збрехав, сказавши, що був на зустрічі з клієнтом у Рамат Хашароні. Він не міг пояснити собі, чому він збрехав. Не через дотик до свого плеча, який він досі відчував, і не тому, що пішов на поминальну службу без видимих причин. А, вочевидь, тому, що боявся, що вона зрозуміє, наскільки він вдячний цьому чоловіку — Натті, який був, мабуть, таким самим
