Купальниця - Галина Костянтинівна Вдовіченко
далося. А хочете — ось великий, він спільний, чи маєте свій?
Вони нічого свого не мали; їхня перша спільна домівка відлу-
нювала порожнечею, кроки й голоси гулко відбивались, ніби по
стелі ще хтось ходив і розмовляв. Занесли свої речі, розклали, обживаючи територію. Тоді пані Стася пригостила їх борщем, і сама не відмовилась від столичної гостини — сирокопченої ков-
баси та («Як ви це називали?» — перепитала двічі) — чіабати.
Скуштувала й зробила висновок: смачні булки… І яблука їй за-
смакували; сказала впевнено — це джонаголд, давно їх не їла, вони трошки пізніше ще смачнішими будуть, таким яблукам
треба дати трохи вистоятись, дозріти, їх зарано зірвали.
* * *
— Ти ніколи не пошкодуєш про це, — сказав Олег у темряві.
— Про що?
111
Знала, про що.
Він обійняв її, сховав обличчя у її пишному волоссі, по-
вторив:
— Ніколи не пошкодуєш.
Перша ніч у Львові минала на позиченій у пані Стасі по-
стільній білизні; застелили нею вузький, твердий, як камінь, ватяний матрац, що його витягли з комірчини в коридорі.
Хтось вночі рипів дверима до ванної, чути було шум води, але
всі ці прозаїчні вияви загального побуту тільки підкреслюва-
ли реальність того, що відбувається. Вони разом, у них є спільний
дім, одна підлога, одна стеля на двох і перше, позичене, подруж-
нє ложе, як благенький плотик у відкритому морі. Втриматись
можна, лиш підтримуючи одне одного, не даючи впасти в роз-
бурхані хвилі.
Серед ночі перетягли матрац під вікно, лежачи горілиць, спостерігали, як темні хмари зачепились за верхівку високого
клена і не можуть рушити далі. Слухали звуки міста та ледь
чутну музику за стіною.
— Клен живе п’ятсот років. Він бачив, як будували цю ву-
лицю, — сказав Олег.
— А тепер він бачить нас, зазирає з вулиці в наше вікно, —
Кароліна перевернулась на живіт і спробувала роздивитись ви-
раз обличчя Олега. — Ти знаєш, що я маю бути щасливою? Так
моїй мамі ворожка сказала. Отже, будеш зі мною щасливий
і ти. Автоматично.
Він мовчав.
Вона намацала на підлозі холодне пластмасове відерце з мо-
розивом, зняла кришку, підсунула до себе тарілку з нарізани-
ми яблуками:
— Нічний десерт! — оголосила собі за спину, напівобернув-
шись. Плястерко яблука, яким підчепила грудку крем-брюле, підстрибнуло від несподіванки, бо зуби Олега вчепилися їй
у сідницю.
— А-а-ай! — вигукнула, не стримавшись.
112
— Вибач, — озвався він, поцілував вкушене місце, зняв гу-
бами з її руки загублену купку морозива. — Неправильно зро-
зумів пропозицію, вибач.
Морозиво ніжно світилось у темряві — Кароліна відправ-
ляла смакоту собі до рота, а Олег спостерігав за нею, підвів-
шись на лікті, слухав, як вона хрумтить яблуком. Він не любив
морозива.
Якщо він хоч раз, бодай жартома, бовкне якусь дурницю
з арсеналу Павлових відвертостей, подумала Кароліна, вона
відповість йому справжньою жіночою істерикою зі сльозами.
Або встане та й піде. Вона ніколи більше не мовчатиме, не тер-
пітиме дурнуватих натяків та підколок. Однак Олегові й на
думку не спадало її провокувати. Він тішився кожному вияву
ніжності так, немов і далі не йняв віри, що це призначається
саме йому. У його безмежній вдячності було щось від хлопча-
чого трепету перед недосяжним і водночас — від чоловічого
стриманого спокою господаря, впевненого у своєму виборі. Він
обійняв Кароліну перед сном, вкладаючись за її спиною і в точ-
ності повторюючи її позу.
* * *
Вранці двічі телефонував Павло, і Кароліна, збивши його дзвін-
ки, відключила звук. Олег скоса глянув уважно, але не запитав, хто дзвонив.
Чоловік середніх років курив на кухні біля вікна, видмуху-
вав дим у прочинену кватирку. Щось у його зовнішності ви-
кликало усмішку, він був схожий на горобця, особливо неслух-
няним фонтанчиком волосся на маківці. Кароліна усміхнулась, він зауважив цю усмішку і, так виглядало, зрозумів її причину.
Руда Мураня біля його ніг вмивалась, не звертаючи ні на ко-
го уваги, доводила до ідеального стану своє біле черевце.
Пахло кавою та тютюновим димом.
Біля плити пані Стася у вчорашньому халаті, з ложкою на
довгому держачку в одній руці та рушником в іншій, не зводи-
113
ла очей з мідної джезви на газу. Кава ризикувала ось-ось ви-
хлюпнутись на конфорку. Судячи з пом’ятого вигляду півлі-
трової джезви, було їй вже років із тридцять.
— Це Сашуня, — сказала пані Стася про сусіда, відволік-
шись на секунду.
І тут-таки швидким рухом кинулась до джезви, піднесла її
вгору разом з рушником. Кавова шапка завмерла над мідним
краєм і почала згасати, проковтнувши щось біле, схоже на зуб-
чик часнику. Пані Стася розмішала своє творіння, повернула
мідну посудину на вогонь. Нова шапка, що виросла за три се-
кунди, теж залишилась без шансу на втечу, і турка нарешті за-
вмерла на керамічній підставці.
— А це Кароліна з Олегом, — додала пані Стася. Її фінальні
маніпуляції потребували кількох секунд, рівно стільки часу, щоб познайомити сусідів.
Повернулась розпашілим обличчям.
— Кави хочете?..
На Кароліну Сашуня не звертав уваги. Олегові стримано по-
тиснув руку, однак варто було тому поцікавитися, що то за ста-
рі фото в коридорі на стіні, як він пожвавішав. Навіть цигарку
не докурив, загасив, зім’явши, у чавунній собаці-попільничці
на кухонному підвіконні. Узявся піднесено розповідати, що це
Стрийський парк у 50-ті роки, а фото залишила Фіра, колиш-
ня сусідка, Фіра-відказниця, тато якої був відомим у Львові фо-
томайстром, і якби не такі от фото, зроблені кілька десятків
років тому, то ми б і не знали, як виглядав Львів післявоєнний, і ще раніше — за Польщі, за Австро-Угорщини.
Після того як за Сашунею зачинилися двері, пані Стася ще
раз перепитала прізвище нових сусідів і, посунувши наголос
далі, ввела пані та пана Шехових (Шехóвих, у її варіанті) у курс
справи. Через квартал звідси Сашуня має комірчину із входом
знадвору, ремонтує взуття, а у вільний час знімає будинки та
вулиці Львова. Як почне хвалитися знімками — не відкараска-
єтесь. Його кімната за стіною праворуч від вашої. А ліворуч
114
живе Гєнек, племінник пані Стасі, студент університету, він уже
на парах, якщо музика турбуватиме, то кажіть, бо він іноді за-
надто голосно її вмикає. Далі, за Гєнеком — кімната пані Ста-
сі, вхід спільний, у пані Стасі кімната прохідна.
Квартира Шеховим сподобалось,
