Тарас. Повернення - Олександр Денисенко
— Не башу-бузуки! А баши-бузуки!.. И, с позволения сказать, Сергей Родионович, почто сынишек моих обижаете?.. — глузливо спитався Пєтров, підходячи до старшого сина і витягаючи йому з рота великого пальця.
— А чем, собственно?! — бадьорився Нікольський, який у своїх демонстраціях техніки удару шпіцрутенами вже крутонувся в повітрі й угамселив лозиною по мішку. Вершок лозини хльостко оперезав верхню частину мішка-опудала, якраз там, де в намальованого казаха була чалма. У місці удару порвалася мішковина і з дірки вилізла верблюжа колючка.
— А тем, что понимаете ли вы то, что говорите? — уже голосніше для всіх присутніх перепитав Пєтров.
Лікар, зайнятий розгляданням результатів своїх ударів, вдав, що не помітив глузування, і бовкнув:
— Да я вот, видите ли, милостивый сударь, экспериментирую в полевых условиях!
— Сами вы башибузук! — ще раз повторив із присмішкою Пєтров.
— Осмелюсь вас не понять, — не розумів Нікольський.
— Немудрено, поелику «башибузук» на турецком «дурноголовый»! — зареготався Пєтров.
За ним залилися сміхом Кампіоні, Мєшков і його дружина Варвара. А дружина Пєтрова Анфіса зацикала на синів, що так само підхіхікували. У молодшого личко скривилось від осміху. А старший знову встромив у вершу палець.
Нікольський сконфузився. Щоб зам’яти власну глупоту, поправив окуляри, підскочив до опудала й висмикнув колючку, що вилізла. Потім, майже щасливий, заквапився стройовим кроком до офіцерів і затицяв її кожному під носа:
— Вы видели?! Вот это удар! И так нужно бить каждому! Тогда будет у нас порядок. Вот попробуйте сами, как я! Подпрыгните, раскрутитесь в воздухе и!.. — і лікар почухрав до мішка-опудала і ще раз продемонстрував, як треба бити.
Кампіоні, хоч і позіхав, але ударом зацікавився. Висмикнув у Нікольського лозину, плигнув на мішка з чалмою, розкрутився й хвиснув. Щоправда, дірку пробити йому не вдалося. Але хтось заплескав. Це завело й підстаркуватого Мєшкова. І, щоб похизуватися своєю вправністю перед молодою дружиною Варварою, яка притримувала на вітрі нового чорного капелюха зі страусовим пером, він теж розігнався, плигнув і вгатив по мішку з казахом. Але не поцілив. Шпіцрутен зачепився за мотузку. Мєшков у стрибкові не випустив його з рук. А коли приземлявся, то палиця смикнула його вгору. Цейхвартер шкопиртнувся і сам, як мішок, повалився на плац. Дехто розмівся. Але на загал усім було байдуже, бо всі чекали на страту.
— Вот, Варвара Изяславна! Видели-с?! Со мною шутки плохи! — заскалився до дружини, кпинячи сам із себе, Мєшков.
Варвара задерла обидві руки вгору до крис капелюха, через що її й без того великі перса задвигтіли, як драглі, і волооко блиснула до офіцерів. У настрої компанії відразу виникло пожвавлення.
Лише Кампіоні від успіхів Мєшкова направду був роздратований і не міг того приховати:
— Да это некондиционные шпицы, господа! Им сто лет от роду! — Роззирнувся і погукав до дядька, що возився біля канави, куди після екзекуції зазвичай змивають кров: — Тарасий! А что это за шпицы такие?! Ими и муху убить нельзя, не то что моего денщика Ваньку!.. Скотину!
Цього разу в канаві лежали зо дві сотні вербових лозин, що вимочувалися у гнилій солоній воді. Дядька, що відбирав і складав в одну купу коротші лозини, в іншу купу — довші, мерщій втягнув живота і «відлєпєртовав»:
— Да, вашскбродіє! Энто ті, шо од вашого прошлого денщика Скобілєва осталися. Велено було не палити. Нєкоторі ще й з кровинкою, — і дядька обхопив долонею мокру лозину й протягнув вздовж неї від початку до кінця. Розкрив кулака й показав офіцерам. З долоні стікала згустками розмочена стара кров. — Вони, бачте, засохли, сволочьйо. Ось теперечки одні дрючки й імєєм. Ніякої хлисткості в них. Тіло рвати не будуть… — і кілька разів Тарасій ловко, з посвистом шмагнув повітря лозиною.
— Барахло! — прохрипів Кампіоні, метнувся до канави, витяг першу-ліпшу лозину, зігнув півколом. Та тріснула і розвалилась на цурпалки, через що Кампіоні знавіснів. — Ну вот скажите, господа! Мне наш комендант пригрозил, что следующего денщика мне после Буркова видать не скоро! Это ль справедливо, хочу я у вас спросить?! Мало того, что нового не дождусь, так и Буркова казнить будут как попало, сухой лозой-с! Халда луганская!.. Как я с ним намучился! Вы б только знали, господа!..
Офіцери понуро мотнули лобами. Хтось ще раз сплюнув рідотину, хтось устромився бездумно в небо. А Мєшков, обтрушуючи штани, менторськи прорік:
— Классические шпицрутены, господа, это те, которые прислал граф Клейнмихель из Петербурга на новый 1831 год для наказания бунтовавших тогда военных поселян. В диаметре они чуть менее вершка и в длину около сажени. И в точности их размера живёт смерть!
Нікольський продовжував огинатися перед Пєтровим і віддав лозини його синкам. Ті з несамовитим азартом почали духопелити мішок-опудало, бігаючи довкола нього та лементуючи. І лікар, улучаючи приємне байдикування в міні Пєтрова, був ще більш потішений. Сергій Родіонович витягнув із саквояжа пляшку зеленого кольору з срібним чарочаками і підійшов із тим начинням до офіцерської компанії. Лев Бурцев,
