Тарас. Повернення - Олександр Денисенко

Комендант замикулив очима. Йому давно було бридко мати справи з Косарєвим. Але все ж повернув до нього конем, аж той відступив, хапаючись за вузду.

— В манишках потому, что уже на шестой сотне ударов все мундиры будут в крови… И почему шпицрутены не в форте? Извольте ответить! — суворо проказав Усков.

— Так ведь трупарня рядом. Чего бедолагу из форта в трупарню тащить?

І тут Іраклій Олександрович не здержавсь, перехилився з коня і відкарбував слова, наче прицвяшував ними капітана до плацу:

— Что за показательные выступления вы устроили?! Шесть тысяч шпицов — это не наказание, а казнь!

Та Косарєв, хоч і спішений, не спасував перед Усковим. Він так його ненавидів, що сама лиш лють коменданта поривала і тішила його. Правда, йому було цікаво — чи здогадався майор, для кого і для чого він влаштував таке видовище зі стратою шпіцрутенами. Останніми роками в Росії це покарання стало вважатися варварським. У Пруссії й по всій Європі вже давно скасували його. Воно лишилося тільки в Росії, та й проводили його переважно рано-вранці, щоб було якомога менше цивільної публіки, а не вдень поза межами фортеці.

— Какая разница? — глузував Косарєв. — Шесть тыщ аль тыща — конец один.

— Ну если конец один, то замените один конец на другой! — наполіг Усков.

Косарєв остовпів і бовкнув, сковтуючи слину:

— Вы меня совсем запутали с концами.

— Замените на тысячу, — наказав комендант.

— Вы хотите, чтоб я нарушил слово русского офицера?!

— Разве слово офицера важнее жизни человека?

Косарєв примовк. Зиркнув убоки, чи бачить хто його слабкість. Кілька офіцерів уважно стежили за ними, особливо поляки. А писар Пєтров, котрий вигулькнув з-за його спини, зловтішно перепитав:

— Мне что, господин майор, в рапорте так и записать, что вы отменили слово русского офицера?

Втім, Усков уже не дослухався до нього. Перед ним шикувалися роти і фельдфебель із Чарцем віддавали честь.

— Господин майор! Роты для казни денщика Буркова шпицрутенами построены! — І до рот: — Равнение на-а средину! — гаркнув на всю горлянку фельдфебель.

І шереги зарівнялися на середину.

— Здорово, солдаты! — привітався спокійно комендант.

Пригнічені неминучою участю в убивстві людини, солдати відповіли безладно:

— Здравия желаем, ваше выскбродие!

— Мы тут с господином капитаном решили шесть тысяч шпицов заменить на тысячу!

На солдатів це не справило ніякого враження. І справді, яка їм була різниця: шість тисяч чи одна.

Усков глянув скоса на Косарєва, що стояв поряд з його конем. Той шкірився, розгядаючи пуцований носок свого чобота. Він знав, що зміна наказу не всіма офіцерами буде сприйнята схвально. І таки справді, Мєшков чортихнувся. А біснуватий Кампіоні рвонув через плац до Ускова з криком:

— Ублюдку и шести тысяч мало! Ему за измену палок, кобылы, кнутов, свинца в глотку, и того мало! — і коли б Нікольський і Бурцев не спинили його, то був би добіг до коменданта зі своєю клятьбою, і не відомо, чим би все скінчилося.

Хоча Ускову, який славився завжди немодною в Росії ліберальністю, не первина була чути перекори від офіцерства. Напевне, найкраще його розуміла дружина Пєтрова — Анфіса, яку чоловік примусив прийти з синами на страту Буркова. Вона весь час намагалася тримати дітей біля себе, згрібала їх руками, як квочка крилами, та ніяк не могла втримати. Вони виривалися, щоб бити палицями набиті колючками мішки з намальованими казахами.

Анфіса зловила одного з них, присіла, зазирнула в розрум’янене лице, поправила чуба і сказала:

— Павлуша, наш папа глупость придумал. Ты на казнь смотреть у меня не будешь! Понял?!

Писар Пєтров вирвав у неї сина і сказав:

— Будешь смотреть! Будешь! Порядок начинается со смерти!

Анфіса підвелася. Щоб не закричати, притисла вуста рукою.

А на плацу розривався фельдфебель:

— Слушай мою команду! Роты, занять места у шпицов на плаце!

І солдати побігли вишиковуватися в центр плацу в два велетенських концентричних кола. Щоправда, не всім вистачило вже розкладених у такі ж кола двісті шпіців.

Бачачи таку притичину, до Ускова підскочив дядька. Відкозиряв. Повернувся спочатку до Косарєва, що волочився за комендантом від центру плацу, а потім підплигнув до майора і відрапортував:

— Господин комендант! Осмілюся доложить, што шпіців на две сотки меньше, ніжелі солдатів. Потому смею придложить підносить шпіци після тих, хто ударив, тим, що ще стоять впереді і без шпіцов… І так по кругу получиться!

— Хорошая идея! Пошёл вон! — шикнув