Безмірна залежність - Лола Астра

У будь-якому випадку, в черговий раз я з нетерпінням чекала, коли зустріч з подругами закінчиться, і я буду з ним. І ввечері я повністю віддалася в його владу, знову втративши над собою контроль.

Ілля був ідеальним коханцем, хоч і віртуальним. Він завжди дбав про те, аби в першу чергу я отримала задоволення, а все інше для нього не мало значення.

— Це і є кохання, малятко, — шепотів він мені в той вечір, — заради цього і варто жити.

«Знати б мені, що у Іллі на серці. Хочу довіряти йому, хочу вірити, хочу давати йому свободу, хочу, щоб все у нас було добре, хочу, щоб ми зустрілися. Хочу, аби зі мною Ілля відчував себе щасливим, справжнім чоловіком. Тому що мені він дарує відчуття неземного щастя. Я не знаю, чи правильно ми вчиняємо, але це чарівно, коли чоловік тебе хоче, це неймовірно. Дякую тобі, Ілля, за ці прекрасні моменти. Люблю тебе. Сподіваюся, що впораюся з труднощами, які можуть ще виникнути.

Не встигла я почати хвилюватися, що Ілля знову зникне, як він зателефонував мені наступного дня. Я, нарешті, відчула себе впевнено і трохи розслабилася. Але Ілля не дозволив мені довго радіти:

— Полінонько, завтра я їду до Риму.

Мій прекрасний настрій моментально зник, тому що це означало тільки одне — Іллі знову не буде на зв'язку.

— А коли ти повернешся? — запитала я, вже здогадуючись, якою буде відповідь, і я не помилилася.

— Не знаю. Мабуть, не раніше вівторка (а говорили ми у четвер), але до п'ятниці вже точно.

Невже він не знав, коли повернеться? Безумовно, знав, та не хотів мені казати. Але нічого, я і це проковтнула.

— Я не міг відмовитися від такої можливості, — почав він виправдовуватися, — я в Римі був кілька років назад і лише проїздом. А зараз запропонували дуже дешеву поїздку. Вона взагалі для студентів буде.

Дивна думка мене охопила:

— Олена теж їде?

— Не знаю. Якщо навіть і так, то мені це байдуже.

— Зрозуміло. Зв'язку з тобою не буде?

— Не думаю, що у мене там буде інтернет. А бігати шукати інтернет-кафе я теж не збираюся.

Зрозуміло… Але ще буквально тиждень тому Ілля питав, коли у мене день народження.

«5 липня», — відповіла я тоді.

«Ти мене запрошуєш?» — запитав він. Ми спілкувалися по відео, і я бачила його очі в той момент: він дійсно хотів би приїхати.

«Звичайно, запрошую!» — відповіла я.

«Це добре. Не факт, що у мене вийде, але це було б чудово, — сказав Ілля так ніжно, що мені раптом здалося, що ця зустріч така реальна. Але він повернув мене на землю. — Але якщо ні, нагадай мені принаймні про свій день народження, не будь стервом. Гаразд?»

— Ти образилася, чи як? — Ілля вирвав мене зі спогадів.

Я гірко посміхнулася:

— Ні, все добре. Лише подумала, що зараз ти поїдеш до Риму, витратиш там усі гроші, а на поїздку до мене нічого не залишиться.

— Що ти таке кажеш, кохана? Ця поїздка виявилася дуже спонтанною, і я погодився лише тому, що дешево. Ніяких грошей я не витрачу.

— Я сподівалася, що ми побачимося в липні.

— Може, і побачимось. Але якщо ні, то точно у вересні, у мене якраз відпустка буде. Ми побачимося у будь-якому випадку, а інакше неможливо. Пам'ятай це завжди.

Його слова мене заспокоїли, він говорив так переконливо, що сумнівів просто не могло залишатися.

— До речі, чому ти зникла з соцмережі? Без тебе там дуже сумно.

— Через всю цю історію з Оленою. Не хочу, щоб вона мене діставала своїми образами.

— Ну, що за дурниці ти кажеш? Відновлюй сторінку швидше.

— Ні, навіть не проси! — сказала я, і раптом зв'язок обірвався.

Я почала чекати, коли Ілля передзвонить, потім сама набрала його, але він не відповів.

«Гей, ти що образився?» — запитала я.

«А ти як гадаєш», — була відповідь.

«Хм. І на що ж?»

«Сама подумай».

Але тільки я почала думати, Ілля мені передзвонив і ми продовжили розмову, наче нічого не сталося.

У цей день я повністю була оповита його ніжністю і турботою. Перед сном він надіслав мені миле відео з тваринами, потім знову зателефонував, наговорив купу ніжностей і слів про кохання. Але все одно мені було сумно, тому що тепер я не знала, коли почую його знову. Адже Ілля сам зізнався, що заради мене не буде шукати інтернет. Принаймні, це було щиро. Або це свідчило про його байдужість?

— Що для тебе означає повага у відносинах? — запитала я.

— Цікаве питання. І складне. Я вважаю, що словами про повагу підміняють любов. Повага і стосунки — це різні речі, і вони не повинні творити тендем.

— Але чому?

— Тому що поважати я можу знайомого, колегу, тих людей, з якими моє спілкування не може виходити за певні рамки. Тебе ж я можу кохати і можу бути з тобою абсолютно чесним і відкритим, не дотримуючись будь-яких норм ввічливості або удаваної поваги. В коханні це недоречно.

Я зрозуміла хід його думок, у чомусь з ним погодилася, але багато в чому залишилася при своїй думці. Судячи зі стилю спілкування, Ілля, напевно, не до кінця розумів, що таке щира повага, без гри і удаваності.

— Час лягати спати, — прошепотіла я сумно.

— Мила, я буду шалено за тобою сумувати. Завтра перед від’їздом я напишу або зателефоную. Але в будь-якому випадку, не