Безмірна залежність - Лола Астра

Цілий день я чекала, що Ілля мені напише, в соцмережах його не було онлайн, отже, він був зайнятий. Тому, наповнивши свою душу ніжністю, я знову побажала йому на добраніч перед тим, як самій лягти спати, але вже з якимось хвилюванням у душі: а раптом відповіді вранці так і не буде?

Мої страхи підтвердились. Включивши вранці інтернет, повідомлення від Іллі так і не прийшло, і мене почало трохи трусити від хвилювання. Але потрібно було збиратися та йти на роботу, а ввечері я йшла до театру, де змогла б відволіктися.

На роботі була нервовою, розсіяною, а після обіду побачила, що Ілля був онлайн. Це означало, що він вже вдома і скоро мені напише. І ось вже був вечір, я сиділа в театрі, чекала на початок вистави, а Ілля весь цей час сидів у соцмережі, коментував чужі пости, лайкав чиїсь записи, але мені не писав нічого.

«Мені нудно», — співав зі сцени Євгеній Онєгін, а Тетяна писала йому листа. О, як же це було актуально для мене. І я теж взяла до рук телефон.

«Що, отримав своє і зник? Забув про мене зовсім», — написала я Іллі.

Здавалося б, навіщо я це зробила? Особливо перебуваючи в опері, та ще на такій виставі, де якраз засуджувалися подібні дії з боку дівчини.

Складно контролювати емоції, коли ти в чомусь не впевнений, але хочеш знати. Я не була впевнена в Іллі, щось було не так. Чому він зник на три дні після всього, що було, після всіх цих освідчень в коханні? Тому я і нервувала і, можливо, робила помилку, виявляючи емоції.

«Маковцева, не будь дурепою», — відповів Ілля.

«Це все, що ти можеш мені сказати?»

«Так», — просто написав він.

Мене охопив відчай, і я почала писати:

«Якщо це кінець, то так і скажи, а не зникай. Вибач, що набридала. Я відпускаю тебе, Ілля, будь щасливий. Я не можу тебе тримати, знаючи, що для тебе все це не так важливо, як для мене».

Антракт давно закінчився, опера тривала, мій запланований відпочинок був зіпсований, я сиділа над телефоном і чекала від Іллі відповіді. Сама винна — не треба було йому писати. Надійшло повідомлення:

«Що ж, це твоє рішення, хоча мені й неприємно це чути. Але я не можу на тебе тиснути — правами чоловіка не володію».

«Ти знаєш, що я не хочу тебе втрачати. Проте ти зникаєш, а я хвилююся. Після всього, що було, ти не пишеш, не відповідаєш. Тобі все одно, що я хвилююся. На мої запитання ти просто відповів «Не будь дурепою»…»

«Ти перебільшуєш, малятко. Зателефонуй мені».

Але я не могла подзвонити — я була в театрі. І не могла вже дочекатися, коли вистава скінчиться. Кінцівку опери я просиділа в напрузі, всередині все переверталося. Хотіла почути його голос, щоб він мене заспокоїв, розвіяв усі сумніви і страхи, відчуття самотності і безвиході. Тому коли завіса опустилася, я буквально вибігла з театру на вулицю й одразу зателефонувала Іллі.

— Так, люба, — відповів він весело.

— Куди ти зник? Цілих три дні мовчиш, — одразу накинулася я.

— Я нікуди не зникав, — Ілля розсміявся.

— Я бажала тобі на добраніч два дні поспіль, а ти навіть не відповідав. Чому?

— Мила, ти така чарівна, — Ілля продовжував сміятися, — вигадала всілякі дурниці.

— Дурниці? Мої переживання для тебе — це лише дурниці? Ти казав про любов, а навіть на повідомлення не відповідав. Не писав мені три дні!

— Не три, — почав він заперечувати, — якраз сьогодні я хотів тобі написати, але ти мене випередила.

Тепер розсміялася я:

— Звичайно, зараз ти можеш так казати, адже я вже написала тобі першою. Просто відповідай: чому ти мовчав, якщо ти нібито мене кохаєш? Ти не згадував і не думав про мене?

— Я не збираюся звітувати і пояснювати, чому і як я себе поводжу, — спокійно відповів Ілля.

— Звичайно, адже ми одне одному ніхто. Я все зрозуміла. Я дійсно дурепа, бо серйозно сприйняла наше спілкування. Для тебе це все жарт, і для мене тепер також так буде.

— Не починай, крихітко.

— Ні, мовчи, я все зрозуміла. Тобі начхати на мене і мої почуття. Все зрозуміло, — повторила я, точніше, практично прокричала в слухавку і вимкнула телефон.

Увімкнула я його вже тоді, коли прийшла додому, і з розчаруванням побачила, що Ілля мені не телефонував і нічого не писав. Я розплакалася і знову його набрала.

— Я слухаю, мила, — відповів він ніжно.

— Ти навіть не передзвонив, — спробувала обуритися я.

— Ти кинула слухавку. Сенс телефонувати у такому випадку? Я чекав, доки ти заспокоїшся.

— Невже тобі було абсолютно все одно, що я страждала, хвилювалася? — запитала я, схлипуючи. — Я розумію, що ти не писав, бо був зайнятий, але я побажала тобі на добраніч, а ти навіть не відповів.

— Кохана, — прошепотів він ніжно, — якби я знав, що ти так засмутишся через це, то, звичайно, відповів би тобі. Я ніколи б не подумав, що на таке можна образитися. Поліночко, ти одна така у всьому всесвіті, саме тому я тебе так сильно люблю.

— Чому ж ти мені не писав? — в черговий раз повторила я своє запитання.

— Ти повинна була це зрозуміти ще минулого разу, коли ми спілкувалися. У нас з тобою був такий марафон, що я втомився. Я така людина, іноді мені потрібно побути на самоті.

Слова Іллі мене заспокоїли. Він все пояснив. Дійсно, адже йому вже 39 років. Він холостяк, звик до самотності. Звичайно, йому хочеться іноді побути на самоті. А я тільки даремно виявила слабкість, даремно нервувала. Потрібно було дати йому свободу, бути легкою, просто кохати його. Тепер мені потрібно було все виправити.

— Мила, ні про що