Кілер. Збірка історій - Андрій Степанович Любка
якийсь футбольний матч з сімдесятих років – господар колекціонує
найкращі битви в історії футболу.
Молодий письменник приїхав сюди в пошуках натхнення й плідної
праці. Йому йшлося насамперед про спокій і прислухання до самого
себе, до того вулкану, який чомусь затих в його душі кілька місяців
тому. На острові Собєшево все це могло стати реальністю. Молодий
письменник зняв собі маленький будиночок-прибудову до основної
хати, в якій мешкав хазяїн. На свій тиждень він отримав кімнату з
двома ліжками (застелене білизною тільки одне), стіл і два стільці,
зелену в помаранчеві квадратики скатертину на ньому, шафу для
одягу з шістьма вішаками в ній, невеличкий комод, на якому стояв
телевізор (показує шість каналів), настільну лампу старосвітського
стилю (зроблено в Китаї), коридорчик, туалет із душовою кабіною й
кухню (п’ять стільців, умивальник, газова плитка й балон газу біля
неї, електричний чайник, однокамерний холодильник, набір посуду
і попільничка).
Минав третій день перебування письменника на острові. Назвати
цю поїздку відпочинком не можна, оскільки молодий чоловік вдав-
ся до неї саме для того, аби почати працювати, віднайти бажання – і
вміння, вміння! – працювати. Якщо не писати нові оповідання чи по-
вісті, то хоча б редагувати старі, якщо не почати нову книжку, то хоча
б обдумати її композицію. Однак в голову нічого не лізло. Перший
77
день він провів перед монітором, але все одно результат попередній
– нуль. Цього разу, знаючи себе, він спеціально вибрав помешкання
без інтернету, аби той не заважав і не відволікав його. Але в кінці
– нуль. Гаразд, думав він собі, не можна ось так спробувати вкрасти
собі енергію, треба зжитися з островом, послухати море, вжитися в
ліс, стати його листям, ні, хвоєю, гілочками, краплями води, комарем,
горою, дорогою, пером птаха, його оком, нічним небом. Цілу ніч не
згасала лампа на його столі, і самотнє вікно світилося на цілому узбе-
режжі, ніби розпачливий зойк поразки.
Наступного дня молодий письменник вийшов на вулицю, купив
свіжих овочів, яєць, хліба й молока, повернувся, заварив собі міцно-
го чаю, приготував сніданок, прийняв душ, зібрав необхідні речі й
пішов на пляж. Плавав, пірнав і засмагав на сонці дві години, а потім
гуляв лісом, наштовхнувся на якусь турецьку забігайлівку, з’їв кебаб
з рисом і капустою, потому повернувся до моря, плавав, а надвечір
фотографував червоне, як жовток яйця, сонце, птахів і темну лінію
лісу. Повернувся додому, ввімкнув лептоп, відкрив текстовий файл і
нерухомо просидів перед ним до півночі.
Письменник впав у якусь дивну дрімоту наступного ранку. Він хо-
див островом, але нічого не помічав, плавав у морі, але не зауважу-
вав, що всього три хвилини, їв, але настільки відсторонено, що з’їв
два кілограми груш, котрі купив напередодні. Думки його були десь
далеко, але це, однак, аж ніяк не віщувало творчих успіхів чи – наре-
шті – писання, а всього лише якусь дитячу розгубленість і цілковиту
невпевненість у собі, крах надій на чарівний острів, на його силу і
таємничість.
Вечоріло, коли він сидів на березі моря і невидячим оком вдив-
лявся в криваву смужку горизонту. Вітер все посилювався, бризкав
йому в обличчя водою, сипав цілими пригорщами піску – наближав-
ся шторм, ставало небезпечно залишатися на березі. Молодий пись-
менник байдуже почав збирати речі в свій рюкзак, намацував десь у
піску свою пачку сигарет і запальничку, аж раптом намацав якийсь
твердий предмет. Він підніс його собі перед очі і побачив, що це мо-
більний телефон. Не його мобільний телефон, чужий. Вимкнений.
Молодий письменник роздивився знахідку уважніше й спробував
увімкнути. Не вдалося. Напевно, розряджена батарея. Хвильку по-
78
вагавшись, письменник все ж заховав телефон у кишеню і швидко
пішов до свого будинку – погода не на жарт стала грізною.
Молодий письменник відчинив вікно у своїй кімнаті навстіж – не-
хай гроза не дає йому спокою, бентежить і лякає душу, будить її, зре-
штою. Десь перед північчю гроза минула, вітер стих, і письменник за-
чинив вікно. Влігся в ліжко, заплющив очі, і спробував заснути. Але
щось не давало йому спокою. Гроза? Ні. Творча імпотенція? Теж ні.
Але що ж в такому разі?
Майже до ранку крутилося в ліжку молоде і засмагле тіло, а за-
снути так і не змогло. Тільки коли почали проводити перші репетиції
співу птахи, молодий письменник аж підскочив у ліжку: очі палали,
руки тремтіли, а волосся нагадувало стерню.
Аякже! Телефон! Знахідка! Ось що подарував мені острів! Але чому
ж він не вмикається? Сіла батарея? Ага, ясно. Чий же це телефон?
Жінки? Невже жінки? Але може бути й чоловіка чи навіть – радше
чоловіка: чорний сталевий корпус, невигадливий дизайн, функціо-
нальна зручність. Але це дуже популярна модель, дешева й досить
якісна, тому важко визначити стать власника. Так жінки чи чолові-
ка? В кожному разі – всередині телефону загадка і сюжет для нового
оповідання, новели чи – дай, Боже! – навіть роману. Якщо уявити,
що цей телефон належить чоловікові, морякові з далеких країв, якого
викинуло на цей острів після корабельної катастрофи, він вийшов
на сушу і спробував комусь подзвонити, але телефон не працював,
він спересердя кинув його на землю і пішов вперед, у майбутнє. Ні,
це казка, а не історія. А, може, це телефон прекрасної молодої жінки,
яку ревнивий чоловік покинув на пляжі, а вона викинула зі злості
свій телефон, аби він її ніколи більше не знайшов. Хоча це теж якась
казка, хоч і більш вірогідна. Може це якийсь місцевий школяр загу-
бив телефон, граючись у футбол із однолітками? Або – що найпере-
конливіше, бо таке вже наше життя – це телефон тої злої продавчині
з продуктового магазину, яка кричить і лається, а часом навіть кидає
помідорами або касовим апаратом в покупця.
Однак саме ця таємниця, котра жила всередині телефону, робила
його по-магічному важливим і доленосним в очах молодого письмен-
ника. Хай би там що, але якась історія за цим телефоном стояла, зали-
шилося тільки знайти власника і вислухати оповідь. Ранок набирав
79
обертів, а письменник вже й забув про сон – він у змиг ока перевдяг-
нувся, сьорбнув чаю і побіг на автобусну зупинку – їхати в Ґданськ,
купувати зарядний пристрій, вмикати телефон і мчатися, наче раке-
та мчатися назустріч долі, пригодам,
