Кілер. Збірка історій - Андрій Степанович Любка
приходжу туди і вона починає роздягатися: повільно, але нітрохи не
соромлячись, весь час дивиться на мене і, оголюючи одну за одною
частини свого прекрасного, сніжно-білого пухкого тіла, щоразу пи-
тається: «Тобі ж подобається, правда?». А потім вказівним пальчиком
підкликає мене до себе й кладе мою руку собі на груди, стискає моєю
долонею свої пиптики, притискається до мене, опускається на коліна
й починає розстебувати пасок, дивлячись на мене. Я уявляв собі таке
щодня.
88Але минав час і більшість жінок припинили мене цікавити, щоразу
зустрічаючи їх в сусідньому парку, магазині чи на вулиці, я помічав
все нові й нові їхні вади: дурнувату зачіску, затовсті стегна, джинси з
блискітками. Мовчу про зморшки і порепану шкіру долонь. Парадок-
сальна річ, яку я тоді з подивом для себе відкрив: дорослішаючи, мені
все більше подобаються молоді дівчата. Словом, у свої шістнадцять я
вже пережив уявні романи з половиною жінок нашого міста і знову
почав заглядатися на своїх ровесниць, а що вчився я вже в універ-
ситеті, то вчащав до гуртожитків і раз у раз й мені перепадали якісь
крихти з всесвітнього царського столу розпусти і задоволення.
Проте пані Люба належала до тих, хто не давав спокою моїй уяві. Я
постійно приглядався до неї, намагався непомітно торкнутися, а коли
вона заходила до нас позичити сіль чи якусь дрібницю, я неодмінно
мав з’явитися їй перед очі в самих джинсах чи – навпаки – тільки в
футболці й трусах. Я намагався, щоб це виглядало невимушено, але
щоразу пантрував за її поглядом: а чи зверне вона на мене увагу, чи
зблиснуть її очі, чи почервоніє вона? Мені здавалося, що все це відбу-
валося, хоча потім, коли в нас з нею вже були стосунки, я так жодного
разу і не дозволив собі запитати про це в неї.
Новий, грандіозний поштовх зацікавлення нею трапився якось в
під’їзді. Знизу в нас висять поштові скриньки, я саме забирав з нашої
квитанції і муніципальну газету, коли до під’їзду ввійшла пані Люба
й швидким кроком пішла нагору. Я забрав пошту, закрив скриньку і
поплентався й собі нагору. На прольоті перед нашим поверхом очам
моїм відкрилася картина, гідна пензля найкращих художників – пані
Люба стояла навкарачки й збирала з підлоги червоні ягоди малини,
котрі розсипалися з її торби навсібіч. Вона стояла до мене задом і мій
погляд прикипів до її божественної сіднички, яка, рівномірно похи-
туючись, як у сні, відкривала переді мною білий острівець трусиків,
котрі глибоко врізались їй між ніг, окреслюючи гарячу плоть і пагор-
би статевих губів. Білосніжний персик її дупці дивився на мене, як
туристи на музейний експонат, стрункі ноги, пружні, м’які, бездоган-
но поголені, не давали змоги відвести очей, у мене пересохло в горлі
від побаченого, а в джинсах стало так гаряче й тісно, що я ладен був
кінчити щосекунди – від найменшого доторку. Проте я продовжив
іти, безкінечну вічність проходячи ті одинадцять сходинок прольо-
89
ту і не в змозі відвести погляду. Легенька літня сукня в помаранче-
ві квіти ковзала Любиним тілом, яке немов виривалося й просилося
мені в руки. Раптом повернула голову до мене й сказала: «Обережно,
Андрію!». Я густо зашарівся й прошмигнув до наших дверей, втупив-
шись у підлогу й намагаючись не наступити на малину, і все ж мені
вдалося ще раз глянути на її диявольське тіло й зловити поглядом
розріз сукні, в якому погойдувались налиті груди. Я влетів до кварти-
ри й гепнув дверима. Вдома нікого не було. Мені не залишалось нічо-
го іншого, як прилипнути до дверей, вдивляючись через вічко на пані
Любу, на її ноги, талію, кучеряве чорне волосся. Рука потягнулася до
джинсів і, поки я витягував член з трусів, хвиля блаженства накрила
мене, стиснулася в мені, як пружина, і почала проливатися мені на
руку, двері, килим. Я перевів подих і побіг до ванної кімнати витер-
тися, а коли повернувся, в під’їзді вже нікого не було. Скориставшись
відсутністю батьків, я увімкнув порнофільм у вітальні і, уявляючи як
жадібно обмацую кожен вигин тіла пані Люби, як задираю їй сукню
і стискаю сідниці, як зриваю трусики і різким рухом входжу в неї, як
вона кричить і рухається всім тілом назустріч мені, як я кінчаю їй на
спину і сперма повільно стікає її тілом, я ще чотири рази довів себе
до оргазму і вже тільки потім, змучений і щасливий, перевдягнувся і
сів обідати.
Той місяць минув мені під знаком пані Люби. Я вивчив її графік
і ніби випадково зустрічав її на вулиці, в магазині чи під’їзді, при-
слухався до кроків на сходах і навіть навчився відрізняти стукіт її
підборів, що дозволяло мені безпомилково точно підходити до две-
рей квартири і крізь вічко спостерігати за нею ті божественні п’ят-
надцять секунд, поки вона заходила до себе. Я мастурбував майже
після кожного нашого побачення, а часом навіть і під час пар в уні-
верситетському туалеті: щойно я думав про неї, про її тіло, як мене
прошивало електричним струмом і весь я ставав єдиною звивиною,
суцільною ерекцією. Вона стала гімном і гербом моєї юності, втілен-
ням насолоди і блаженства, а її тіло – ідеалом еротичності.
Микола вчащав до неї приблизно в той самий час, коли я віддав-
ся втіхам плоті, мріючи про пані Любу. І хоч я не відчував жодних
романтичних почуттів до своєї сусідки, все ж вечірні приходи цьо-
го, зрештою, досить милого чолов’яги, починали мені дедалі дужче
90
не подобатися. Можливо, ці мої ревнощі були пов’язані з відчуттям
конкуренції, адже з певного моменту я твердо вирішив, що колись
пані Люба таки стане моєю насправді, хай навіть тільки на одну ніч.
Але Микола мені в цьому неабияк заважав, бо для чого ж моїй сусідці
незрозумілий роман зі мною, якщо вона має чоловіка, а в час його
відсутності майже щодня віддається цьому Миколі, чорт би його за-
брав! І хоч я до кінця не був впевненим чи вони коханці, але ця вер-
сія, на мою думку, була найближчою до істини. Ну бо й справді – не
віники ж вони вечорами вдвох плетуть і не рушники вишивають!
Словом, Микола
