Шляхи свободи. Відстрочення - Жан-Поль Сартр

виглядає; ми, жиди, такі, наші почуття написані на наших обличчях, можна сказати навіть, що ми несемо на собі відбиток страдництва. Пан Бірненшатц думав про перли, казав собі: «Це незлецьке вкладання коштів». Вони коштували сто тисяч франків, йому подумалося, що Елла прийняла їх без особливого захвату, але і небайдуже; ціну речам вона знала, та вважала цілком природним, що в неї завжди є гроші, що їй дарують гарні дрібнички, що вона щаслива. Боже милий, та якби ми зі своєю дружиною і всією ріднею в Кракові доскочили тільки цього одного, якби в житті мені тільки й поталанило, що народити на світ це дівчисько, нащадка польської жидви, дитину, яка не дуже сушить собі мізки, не бавиться у страждання, знаходить цілком природним, що вона щаслива, то я вважав би, що не згаяв дарма свого життя. Він обернувся до Вайса.

— Знаєш, куди вона ходить? — поспитався він. — Б'юся об заклад, що не вгадаєш. На лекції в Сорбонну! Це просто диво якесь.

Вайс невиразно посміхнувся, та з обличчя його не сходив напружений вираз.

— Хазяїне, — сказав він, — я прийшов попрощатися.

Бірненшатц глянув на нього поверх окулярів.

— Ти йдеш?

Вайс кивнув, і Бірненшатц вирячився на нього від подиву.

— Так я і знав! То ти настільки дурний, що маєш посвідку номер 2?

— Це факт, — усміхаючись, відказав Вайс, — настільки я дурний.

— Нічого собі, — сказав Бірненшатц, складаючи руки на грудях, — гарну свиню ти мені підклав! Що ж я без тебе робитиму?

Він неуважно повторив: «Що я без тебе робитиму? Що ж я робитиму без тебе, га?», намагаючись пригадати, скільки ж у Вайса дітей. Той скоса дивився на нього з стурбованим виглядом.

— Та що вже! Ви легко знайдете для мене заміну, — сказав він.

— О ні! Треба буде вже платити тобі, навіть якщо ти нічого й не робитимеш; ти ж не хотів би, щоб я взяв когось. Твоє місце чекатиме на тебе, мій хлопче.

Вайс був схвильований, скосивши очі, він потер носа, потворний він був настільки, що нехай йому дідько.

— Хазяїне… — почав було він.

Бірненшатц обірвав його: подяки — це так непристойно, та й не відчував він особливої приязні до Вайса, адже він був одним із тих, у кого їхній приділ на обличчі був написаний, в них були затаєні очі й одвисла нижня губа, яка тряслася від доброти і скорботи.

— Гаразд, — сказав він, — гаразд. Ти не покидаєш нашої фірми, представлятимеш її серед панів офіцерів. Ти ж лейтенант?

— Капітан, — відказав Вайс.

Чортів капітан, подумав Бірненшатц. У Вайса було щасливе обличчя, його великі вуха почервоніли. Чортів капітан — і чортова ця війна, і вся ця військова гієрархія.

— Ото вже дурість, еге? — поспитався він.

— Гм!.. — відказав Вайс.

— А що, не дурість хіба?

— Та певно, — сказав Вайс. — Але я хотів би сказати от що: для нас це не така вже й дурість.

— Для нас? — подивовано запитав Бірненшатц. — Для нас? Про кого ти кажеш?

Вайс опустив очі.

— Для нас, жидів, — сказав він. — Після того, що зробили з жидами в Німеччині, у нас є підстави для того, щоб воювати.

Бірненшатц зробив декілька кроків, він був роздратований.

— А що це означає: ми, жиди? — поспитався він. — Невідомо. Щодо мене, то я француз. Ти почуваєшся жидом?

— Мій двоюрідний брат із Ґраца живе в мене з березня, — відказав Вайс. — Він показував мені свої руки. Від ліктя до пліч вони попалені сиґарами.

Бірненшатц різко зупинився, вхопився своїми дужими руками за спинку стільця, й ув очах його завирувала темна лють.

— Ті, хто це зробив, — почав він, — ті, хто зробив це…

Вайс усміхався; Бірненшатц заспокоївся.

— Це не тому, що твій двоюрідний брат є жидом, Вайсе. Це тому, що він людина. Я не можу терпіти насильства над людиною. Але що таке жид? Людина, яку інші люди приймають за жида. Он поглянь на Еллу. Якби ти не знав її, то хіба прийняв би її за жидівку?

Видно було, що Вайса не переконали ці слова. Бірненшатц підійшов до нього й тицьнув йому в груди вказівним пальцем.

— Послухай-но, Вайсику, — мовив він, — ось що я тобі скажу: у 1910 році я покинув Польщу і приїхав до Франції. Мене тут гарно прийняли, я добре влаштувався, тож я сказав собі: гаразд, тепер моя країна — Франція. В 1914 році прийшла війна. Добре: я кажу, що йду на війну, бо це моя країна. І я знаю, що таке війна, я був на Шмен-де-Дам… От тільки тепер я тобі скажу: я — француз. Не жид, не французький жид — француз. Мені шкода берлінських і віденських жидів, які сидять у концентраційних таборах, мене лютить навіть думка про те, що десь катують людей. Та послухай мене уважно: я зроблю все, щоб завадити навіть одному французові дерти за них горлянку. Я почуваюся ближчим до першого типу, який зустріну сьогодні увечері на вулицях, ніж до своїх дядьків у Ленці чи небожів у Кракові.

Вайсове лице було понуре й уперте. З жалюгідною посмішкою він сказав:

— Навіть якби це й було правдою, хазяїне, то краще було б вам цього не казати. Тим, хто йде на війну, потрібні підстави, щоб на неї йти.

Бірненшатц відчув, як щоки його зашарілися від збентеження. «От бідолашний хлопець», — вкололо його сумління.

— Маєш рацію, — хутко відказав він, — я всього лиш старий базіка, й мені не варто говорити про цю війну, адже я не беру в ній участи. Коли ти вирушаєш?

— Потягом о шістнадцятій тридцять, — сказав Вайс.

— Сьогоднішнім потягом? То що ти тут робиш, га? Ану хутчій, хутчій до своєї дружини. Гроші треба?

— Не зараз, дякую.

— То забирайся. Пришлеш свою дружину до мене, я з нею все владнаю. Давай, давай. До зустрічі.

Він відчинив двері й випхав його з кімнати. Вайс попрощався, нерозбірливо бурмочучи слова подяки. Через Вайсове плече Бірненшатц угледів чоловіка, який сидів у приймальні, поклавши капелюх на коліна. Він упізнав Шалома й насупив брови: не любив, коли відвідувачів змушують чекати.

— Зайдіть, — сказав він. — Давно чекаєте?

— З півгодинки, — покірно усміхаючись, відказав Шалом. — Та що таке півгодини? Ви ж так зайняті. А в мене часу багато. Що я роблю з ранку до вечора? Чекаю. Життя у вигнанні — це суцільне очікування, ви ж знаєте.

— Заходьте, — жваво сказав Бірненшатц. — Заходьте. Мене мали б попередити.

Шалом увійшов; він знай усміхався й уклонявся. Бірненшатц увійшов за ним і зачинив двері. Він пречудово впізнав Шалома: «Він відігравав якусь ролю в баварському профспілковому русі».