Зірка впаде опівночі - Теодор Костянтин

— Але що він там шукав? — запитав не скоро, з обуренням у голосі.

— Цього я вже не знаю. Тут можна думати що завгодно. Принаймні шпигун використав наркотичне не для того, щоб помилуватись вами вночі. Чи не виявили ви ранком якоїсь пропажі?

— Та ні ж!.. Хай йому чорт! Розумієш, яка на мені відповідальність?..

Уля посміхнувся і проказав не без іронії:

— В усякому разі, не більша ніж на мені і панові капітанові Георгіу. В силу обставин наша роль у цій боротьбі другорядна. Ви мусите здійснювати шифрувальний зв'язок дивізії з іншими частинами, і все. А за ворожого агента відповідати доведеться нам з паном Георгіу, і в першу чергу мені. Саме для цього мене сюди й прислано. Та поки що ми бредемо манівцями. Ці несподівані відвідини заплутали геть усе. Наскільки я розумію, це дуже спритний шпигун. Так… добре, що я нагадав… Хочу вас запитати про Бурлаку…

— Щойно цікавився Некулаєм, а це вже питаєш про Бурлаку. Чи не підозрюєш ти часом і його? Тоді я цілком авторитетно заявляю, що Бурлаку — чесна і порядна людина.

— На мене він теж справив гарне враження… А проте…

Трохи промовчавши, Уля розповів капітанові про зникнення своєї фотографії та про нічну розмову з сержантом.

— Це неможливо! — вигукнув Смеу. — У відділі я йому найбільше вірив. Мушу признатися, що в мене з'явилась до нього особлива симпатія, я мріяв про дружбу з ним… Їй-богу, мені не віриться. А ти мав рацію, говорячи, що відвідини невідомого гостя ще більше заплутали всю справу. Якщо Бурлаку дійсно агент абверу чи тільки його помічник, то навіщо тоді оцей нічний візит?

— Та, мабуть, між викраденням фотокарточки і появою цього гостя не існує ніякого зв'язку. А проте хто його знає. Нам треба зважати на кожну дрібницю.

— Ти хочеш віддати його в руки другого відділу?

— Поки що ні! Бурлаку кмітливий хлопець. І якщо його заарештувати, не маючи явних доказів, він зуміє викрутитись.

— То що ж ти думаєш робити?

Уля знизав плечима:

— Тут важко щось вирішити… Але найменша наша помилка може зіпсувати справу.

— Ти хочеш сказати, що цей промах буде фатальним?

— Ні, не обов'язково, а проте все може зійти нанівець.

— Не розумію! Поясни мені, будь ласка!

— Ось послухайте… До певної міри, ми знаходимось у досить вигідному становищі. Хоч шпигун абверу нам не відомий, а проте ми знаємо, що він діє. Тим часом агент, мабуть, і не підозріває, що його вже шукають, він почуває себе в повній безпеці. Ось тому найменша наша помилка може дуже нашкодити. Коли лазутчик довідається про наші контрдії, то зразу ж накиває п'ятами.

— Ти думаєш? — недовірливо запитав Смеу.

— Так, бо тоді агенту вже не потрібен наш шифр.

— Як це не потрібен?

— Він розуміє, що коли йому навіть пощастить сфотографувати барабанчик і втекти, то це мусить залишитись в таємниці, бо інакше генеральний штаб відразу заборонить користуватися шифрувальними машинами. І всі його старання зійдуть нанівець. Як бачите, ми і шпигун, до певної міри, знаходимося в однаковому становищі: нам потрібно викрити його, приховуючи до останньої хвилини свої дії, а він прагне виконати своє завдання так, щоб ми про це не здогадалися. Можливо, зараз агент і обнадіює себе думками, що він поза всякою підозрою. Ось тому найменша помилка з нашого боку може зашкодити справі. Зараз нам треба пильно охороняти сейф з шифрувальною машиною та кодами. Цей сейф має стати чимсь на зразок пастки. Стежачи за ним, ми будемо вичікувати, поки шпигун допустить першу помилку. В цій грі, пане капітан, виграє той, хто зробить найменше помилок.

— Саме тому, — похапливо заперечив Смеу, — нам не слід багато рискувати. Бо цей надмірний риск і зумовить нашу поразку.

— Коли в цій боротьбі я матиму більше помилок, ніж ворожий лазутчик, то, запевняю вас, не мій риск стане причиною невдачі.

— Повір мені, я не хотів тебе образити.

— Я розумію, що ви не мали цього на меті.

— От і добре. А тепер ходімо вже. Адже хлопці не знають, куди я подівся.

— Пане капітан, я ще хочу зайти до молодшого лейтенанта Попазу. Мені треба розпитати його, що він знає про вбивство водія Пантелімона.

— Як, ти ще й досі не говорив з ним?! — здивувався Смеу. — Уже минув тиждень, як ти тут.

— Говорив. Але досі не надавав особливого значення подіям, що відбувалися того дня. А зараз…

— Що зараз? — похопився капітан, помітивши вагання Улі.

— На сьогодні та подія, мабуть, більш важлива, ніж викрадення моєї фотографії чи навіть нічні відвідини цього незвичайного гостя.

— Поясни, будь ласка… Як це?

— Коли ви згодні, то давайте пригадаємо все, що сталося в штабі дивізії за останні десяті, днів!.. Ворожий лазутчик, вбивши нашого регулювальника, стає на його місце і міняє дощечки-покажчики. Капітан Раковице його затримує, але той відразу накладає на себе руки… Саме в цей час або трохи пізніше зіпсувалась машина шифрувального відділу… Увечері її шофера, що не міг полагодити мотора, вбито… Вам дають наркотичне, і якась невідома особа потай проникає у вашу кімнату… З мого ранця зникла фотокарточка… Бурлаку хоче обкрутити мене круг пальця, заявивши, що в нього теж пропала фотографія. Як бачите, чимало важливих подій. А зараз спробуйте пов'язати їх разом. Чи збагнете ви щось?

— О, це правда! — відказав капітан Смеу.

— Так от, хоч перелічені щойно події зовсім не в'яжуться між собою, я все-таки знайшов би якесь пояснення, коли б не ця аварія з машиною. Проклята аварія руйнує все, через неї інші факти залишаються ізольованими, не в'яжуться один з одним. Ось чому я хочу ще раз поговорити з молодшим лейтенантом Попазу. Сподіваюсь вивідати у нього якісь додаткові відомості.

— Цілком можливо. Попазу розумна людина.

Недалеко від штабу Уля сказав капітанові:

— Коли прийдете