Комедії - Арістофан
Мова твоя запашно так
Скромності квітом сяє!
Добре жилось людям колись
В давні часи щасливі!
(До Неправого).
1030 Отже, тепер треба й тобі,
Слів красномовних майстре,
Словом новим вразити нас, —
В тебе суперник сильний!
АНТЕПІРРЕМА
Провідця хору Хмар
Всю зброю доводів у хід повинен ти пустити,
Щоб переспорити його й не викликати сміху.
Неправий
Давно палаю серцем я, горю від нетерпіння
Всі доводи противника нещадно розтрощити.
Мене Неправим через те й прозвали між учених,
Що зважився найперший я у позовах судових
1040 Змагатися з законами й доводити противне.
Проте чи не дорожче нам від тисячі статерів —
Хоч і кривим іти шляхом, а все ж перемагати?
(До Фідіппіда).
Поглянь, як осоромлю я це хибне виховання.
Не дозволяє він тобі у теплій ванні митись.
(До Правого).
Скажи, за віщо ганиш ти купання в теплих банях?
Правий
Бо то найгірше зло — вони розслаблюють людину.
Неправий
Стривай! Тепер попався ти і не втечеш од мене,
Скажи, хто з Зевсових дітей найдужчий, найсміліший,
Хто з них, на погляд твій,
трудом найбільшим потрудився?
Правий
1050 Cлавнішого нікого я не знаю від Геракла.
Неправий
А де ж холодні бачив ти «Гераклові» купелі?
І хто мужніший був, як він?
Правий
Такі ось викрутаси
Із молоді балакунів і роблять цілоденних,
Що бані переповнюють, в палестрі ж їх не видно.
Неправий
Промови на майданах ти ганьбиш, а я їх славлю.
Коли б це щось лихе було, Гомер не змалював би
Промовцем Нестора і з ним всіх однодумців мудрих.
Тепер про красномовство. Ти вправлятися у ньому
Забороняєш юнакам, я ж, навпаки, їм раджу.
1060 ти скромності навчаєш їх. Дві помилки страшенні!
Скажи, чи бачив ти коли, щоб сильним хто чи славним
Став через скромність?
Доведи, застав мене мовчати.
Правий
Не раз я бачив.
От Пелей меча дістав за скромність
Неправий
Меча? Ну й нагорода ж це чудова бідоласі!
А от Гіпербол з ліхтарів, шахраювавши вміло,
Не меч — талантів сотню мав,
от Зевсом присягаюсь!
Правий
Здобув ще скромністю Пелей Фетіду за дружину…
Неправий
Що кинула його й втекла.
Не був він сластолюбний,
Не ласий з нею в ліжку він всі ночі ночувати.
1070 д жіНці хтивій — любо це. А ти — стара
кандиба!
(До Фідіппіда).
Бач, хлопче мій, куди веде повстримлива звичайність,
Скількох вона тебе утіх і радощів позбавить —
Ігр, хлопчиків, жінок, вина, веселощів, бенкетів.
А без усіх принад оцих навіщо й жить на світі?
Та хай вже! Перейдім тепер до нахилів природних.
От закохавсь ти, впав у гріх, звів жінку і попався.
Пропав! Бо ти неговіркий. А підеш ти зі мною —
Віддайсь природі, смійсь, танцюй, злим не вважай нічого.
Як упіймають на блуді, умій одговоритись,
1080 Що ти не винен тут нічим. Пошлися і на Зевса,
Адже коханню і жінкам не раз він піддавався.
То як же, смертному, тобі від бога дужчим бути?
Правий
А вставлять редьку в зад йому і вискубають шерстку,
То як він доведе тоді, що він не товстозадий!
Неправий
А хоч би й товстозадий, чим погано це?
Правий
Чого ж бо ще зазнати можна гіршого?
Неправий
Що скажеш, як на цьому розіб'ю тебе?
Правий
Та змовкну, шо ж інакше?
Неправий
От скажи мені,
Судовики у нас з яких?
Правий
1090 Із товстозадих.
Неправий
То ж бо й є.
Поети-трагіки з яких?
Правий
Із товстозадих.
Неправий
Правильно.
Ну, а промовці із яких?
Правий
Із товстозадих.
Неправий
Отже, сам
Збагнув ти, що дурниць наплів?
Тепер на глядачів поглянь, —
Яких тут більш?
Правий
Та от дивлюсь.
Неправий
Що ж бачиш ти?
Правий
Клянусь богами, більшість тут
Із товстозадих. І того
1100 Принаймні знаю, і цього,
І кучерявого того.
Неправий
Що ж скажеш ти?
Правий
Блудяги, подолали ви!
В ім'я богів, візьміть у мене плащ оцей, —
До вас перебігаю.
(Кидає свій плащ і втікає).
Неправий
Ну, як, додому сина взяти хочеш ти
Чи хай у мене вчиться красномовності?
Стрепсіад
Учи, тримай у шорах, пам'ятай лише,
Гостри обидві хлопчакові щелепи,
Щоб гриз маленькі однією позови,
1110 А другою й великі перегризти вмів.
Неправий
Та не турбуйся, вченим він повернеться.
Фідіппід
(до себе)
Ой ні, змарнію, стану жовтий, зморений.
Неправий веде хлопця в думальню.
Провідця хору Хмар
Ідіть собі!
(Вслід Стрепсіадові, що йде до свого дому).
А ти про це ще, мабуть, пошкодуєш!
(До глядачів).
Хочу, судді, вам сказати, скільки вигід буде вам,
Як прихильно, по заслузі, наш оціните ви хор.
Перше — як поля орати вам весною прийде час,
Вам ми першим дощ проллємо, а сусідам вже пізніш.
Будем вам охороняти ваші ниви й виноград,
1120 Щоб ні спека їх не била, ані злива дощова.
А не буде хто із смертних шанувати нас, богинь,
Хай він знає, не минеться без покари це йому:
Ні вина, ані пшениці не здобуде з поля він;
Щойно лози виноградні чи оливи зацвітуть —
Все загине: мов із пращі, зразу винищимо все.
Запримітим — цеглу сушить, — заллємо її дощем,
На покрівлі черепицю градом круглим поб'ємо.
Схоче справити весілля, — сам, хто з друзів чи з рідні, —
Цілу ніч ми лити будем, так що зводить краще він
1130 Без дощу в Єгипті скніти, ніж неправдою судить.
ЕПІСОДІЙ П'ЯТИЙ
Стрепсіад
(виходить з дому з мішком за плечима, лічить на пальцях)
Ще п'ятий і четвертий, потім третій день,
Та другий, і, нарешті, той, що я його
Найбільш боюсь, лякаюсь і ненавиджу, —
Старий і молодий то день. Усі, кому
Я винен, в день той в пританею позови
На мене подадуть, щоб погубить мене,
А я у них проситиму полегкості:
«Не стягуй нині боргу з мене, голубе»,
З тим «зачекай», а те «даруй». — «Нічого так
1140 Ми, — скажуть, — не одержимо», і вилають
Дурисвітом, та ще й судом страхатимуть.
Ну, що ж, судіться, а мені то байдуже,
Аби лиш Фідіппід мій промовляти вмів.
Постукаю до думальні й дізнаюся.
(Стукає).
Гей, гей! Агов!
Сократ
(виходить з дверей)
Вітання Стрепсіадові!
Стрепсіад
Й
