Комедії - Арістофан
Так промовляти, щоб здалось, що правду ти говориш.
Фідіппід
Як любо знатись на нових науках напутенних
1400 І застарілі звичаї свідомо зневажати!
Не міг докупи й трьох я слів без помилки зліпити.
А з того часу, як мене віднадив він од цього,
В турботи, мислі і слова я витончені вдався
І можу довести, що сам карати батька властен.
Стрепсіад
Ні, бався кіньми, свідок Зевс! Вже краще годувати
Для тебе коней четверо, ніж гинути з побоїв.
Фідіппід
Вернусь до думки, на якій в розмову ти втрутився,
Тебе спитаю спершу я:
Ти бив мене малого?
Стрепсіад
Я? Для твого ж добра я дбав про тебе.
Фідіппід
А скажи-бо,
Чом з добрим наміром і я тебе не можу бити,
Якщо однаково — побить чи кращого бажати?
Чом спину під удари ти підставити не згоден,
А я повинен? Адже я теж вільним народився.
Хай діти плачуть, думав ти, а батькові — не личить?
Це, скажеш, давнім для дітей встановлено звичаєм.
Тобі на це я відповім: старі — подвійно діти,
Суворіше, ніж молодих, старих карати треба,
Бо помилятись — це для них річ зовсім непростима.
Стрепсіад
1420 Немає ж звичаю ніде батькам таке терпіти.
Фідіппід
А хто ці звичаї завів, не був така ж людина,
Як ти і я, й не умовляв так само предків словом?
Чому ж і я новий закон не можу запровадить,
Щоб за побій могли й сини батьків відлупцювати.
А про синці, що мали ми до видання закону,
Забудьмо й попустімо їм безкарними лишитись.
На півнів подивіться ви й на будь-яку тварину —
Як дістається в них батькам! А чим вони різняться
Від нас? Лиш тим, що в них нема написаних законів.
Стрепсіад
1430 Якщо від півнів приклад ти у всьому хочеш брати,
Чом не їси ти кізяків, на сідало не лазиш?
Фідіппід
Та це ж бо зовсім не одно, — так і Сократ вам скаже.
Стрепсіад
Ну, то не бий мене, а ні, сам потім пожалкуєш.
Фідіппід
Чому?
Стрепсіад
Як я тепер тебе, так і свого ти сина,
Коли він родиться, карай.
Фідіппід
Якщо ж його не буде?
То я наплакався дарма, а ти й помреш зі сміхом?
Стрепсіад
(до глядачів)
Здається, приятелі, це він до ладу говорить,
Готовий перед молоддю я в цьому поступитись —
Як не по правді робимо, то варто й нас побити.
Фідіппід
1440 ще и інший довід ти розглянь.
Стрепсіад
Ну, зовсім я загинув!
Фідіппід
Та ти й на те, чого зазнав, досадувать не будеш.
Стрепсіад
Невже? То поясни ж мені, чим ти мене потішиш.
Фідіппід
Поб'ю я й матір, як тебе.
Стрепсіад
Що кажеш ти? Що кажеш!
Та ще страшніший злочин то!
Фідіппід
А як переконаю
Потоком неправдивих слів,
Що бити слід і матерів?
Стрепсіад
Коли і це здолаєш ти,
Тоді лишається одно —
В провалля з кручі вас зіпхнуть
1450 3 Сократом разом
І з словом неправдивим!
Стрепсіад
(до хору Хмар)
Це через вас я, Хмари, стільки витерпів,
Із усіма вам справами довірившись.
Провідця хору Хмар
Ні, сам свого нещастя ти причиною, —
Свої-бо справи повернув на хибну путь.
Стрепсіад
Чому ж цього раніше не сказали ви,
Ще й підбивали селюка старенького?
Провідця хору Хмар
А це ми завжди учиняєм кожному,
У кого нахил до лихого бачимо.
1460 В вир злигоднів такого ми вкидаємо,
Щоб він богів боятись призвичаївся.
Стрепсіад
Ох, і жорстоко, Хмари, це, та правильно!
Позичених я грошей не повинен був
Привласнювать.
(До сина).
Ходімо ж зараз, любий мій,
Поб'єм Сократа з Херефонтом капосним!
Тебе й мене в облуду завели вони.
Фідіппід
Та як я можу вчителів зневажити!
Стрепсіад
Йди, йди! Шануй лиш Зевса наших прадідів!
Фідіппід
Чи не старий ти бевзень!
Зевса прадідів!
1470 Хіба ж він є?
Стрепсіад
А є!
Фідіппід
Та ні, давно уже
Царює Вихор, що з небес прогнав його.
Стрепсіад
Та не прогнав, дарма що й сам я думав так,
Повіривши у Вихра. Ну й безтямний я!
За бога я нікчемну визнав вигадку!
Фідіппід
Ну й божеволій, і базікай сам собі.
(Виходить).
Стрепсіад
Яке безглуздя! Зовсім вижив з розуму!
Не визнавав богів через Сократа я!
(Звертаючись до статуї Гермеса на орхестрі).
Гермесе, любий, зглянься-бо, не гнівайся,
Не допусти загинути, прости мені, —
1480 3 балаканини тої збожеволів я!
Порадь мені — чи скаргу написать на них
Письмову, чи до інших вдатись заходів?
(Прислухається).
Доладно радиш — не заводить позову,
А якнайшвидше хату тим базікалам
Спалити.
(До свого слуги).
Гей, сюди, сюди, мій Ксантію!
Тягни драбину, запасись сокирою,
І як свого ще любиш ти господаря,
Вилазь наверх, розкидай дах на думальні, —
Нехай він їм на голови завалиться.
1490 Мені ж подайте смолоскип палаючий!
Примушу їх сьогодні ж розплатитися
За все, зіб'ю я гонор із хвальків отих.
(Вилазить на дах із смолоскипом).
Учень
(з вікна)
Ой-ой! Ой-ой!
Стрепсіад
Палай, мій смолоскипе, буйним полум'ям!
Учень
Що робиш, чоловіче?
Стрепсіад
Що роблю? Не інше що,
Глибокодумно розмовляю з кроквами.
Другий учень
(з вікна)
Ой лихо! Хто будинок наш підпалює?
Стрепсіад
Той, в кого плащ останній потягнули ви.
Третій учень
Погубиш нас, погубиш!
Стрепсіад
Це й мета моя.
1500 Коли б надій сокира лиш не зрадила
І сам не впав я й в'язів не скрутив собі.
Сократ
(з вікна)
Гей, справді, що ти робиш на покрівлі там?
Стрепсіад
В повітря лину і про сонце думаю.
Сократ
Ой, бідний я, нещасний, — задихаюся!
Херефонт
(вибігаючи)
Я ж, бідолашний, зовсім вже підсмажився!
Стрепсіад
А ви богів навіщо зневажаєте?
Навіщо вам Селени путь вимірювать?
(До слуги).
Жени їх, бий, рубай їх, заслужили-бо,
І що найбільше — до богів зневагою!
Будинок завалюється.
Хор
1510 Ну, ходімо додому! Виставу-бо ми
Відіграли сьогодні на славу.
Хор і актори залишають орхестру.
ОСИ
ДІЙОВІ ОСОБИ
Сосій, Ксантій — Раби Філоклеона.
Бделіклеон, син Філоклеона.
Філоклеон, старий афінянин.
Хор Ос, старих
