Уран - Микола Якович Зарудний
Стомившись, зайшла до якогось кафе повечеряти. Здала пальтечко і свої пожитки в гардероб і зайшла в привітну скромну залу. Замовила поїсти і чекала, розглядаючи відвідувачів. Поруч Галини сиділа за двома столами весела компанія — хлопці й дівчата. Видно, відзначали день народження чорнявої красуні, бо весь час зверталися до неї.
Напроти димів сигаретою молодик з довгими бакенбардами, в чорному светрі. Перед ним стояла пляшка коньяку. «Не забуду мать родную»,— прочитала Галина синю клятву на тяжкій руці молодика. Він водив очима по обличчях присутніх, аж поки його погляд не зупинився на Галині. Дівчина зашарілася.
Молодик підняв чарку, всміхнувся до Галини і промовив:
— Адью!
Галина розсміялася.
Заграв оркестрик на естраді. Вийшла тонконога худюща дівиця і хрипло призналася всьому товариству:
Я люблю тебя, жизнь...Кілька пар пішло танцювати. До Галини підійшов молодик з бакенбардами:
— Можна вас запросити до танцю?
— Дякую, але я не... хочу.
— Тоді дозвольте пересісти до вашого столу? — І, не чекаючи згоди, переніс зі свого столу коньяк і закуску.
...Я люблю тебя, жизнь... —хитало дівицею на естраді.
— Чому ви самі? — поцікавився молодик.
— Бо я сама,— відповіла Галина, вирішивши, що як тільки він почне приставати, то вона зразу ж вибіжить звідси.
— Я теж сам... Коньяку хочете?
— Ні
— Тоді за ваше здоров'я,— він підняв чарку, і Галина прочитала на другій руці: «Аля».
...И надеюсь, что это взаимно...—сподівалася дівиця.
— Як вас звати? Мене — Охрім,— відрекомендувався молодик і повторив: — Охрім. Не Едик, не Вадик, а Охрім. То як вас звуть?
— Галина.
— Галя... Аля...— Він випив коньяк і запалив сигарету.— А я — Охрім. Так звали батькового командира батареї... Під танк з гранатами ліг у Сталінграді... Отак, Галю...
Галинина настороженість потроху відступила: здається, не піжон.
І, наче відповідаючи на сумніви Галини, Охрім сказав:
— Я в забої шурую... Про бригаду Миколи Тарана чула? Ні? Темнота.
— А чому ж ви самі тут?
— З горя. Сьогодні рівно рік, як моя Аля, — показав пальцем на сині літери, — вийшла заміж. За директора гастроному. Я для неї — темний.
— І досі не можете забути?
— Стараюсь... Ми з нею в школі вчилися, в одному класі... Любов була... Мабуть, придумав собі... Після школи вона в технікум пішла, а я... в шахту... У нас весь рід — шахтарі... Батько — почесний...
— Ну, ви ще... зустрінете свою любов,— заспокоїла Галина Охріма.
— Я вже знайшов. Он сидить,— Охрім показав на красуню, що сиділа в оточенні друзів.
І лише тепер Галина помітила, що Охрім і вродлива іменинниця час від часу обмінювалися короткими загадковими поглядами.
— А чому ви не разом? — поцікавилася Галя.
— Ми з нею ще не знайомі..
— Не знайомі-і? — здивувалася Галина.— Чому ж ви не підійдете до неї?
— Не можу,— признався Охрім.
Галина розсміялася:
— Але до мене ви ж підійшли? Ще й так... не дочекавшись моєї згоди.
— До тебе підійшов, а до неї — не можу... Боюсь... Три місяці за нею ходжу,— довірливо сказав Галині,— знаю, що працює малярем, знаю, де живе, а підійти не можу... Ти не думай... Це я зверху такий... бродвейський, а насправжки — темний...
Охрім дедалі більше й більше подобався Галині. Добре обличчя його було всіяне дрібненьким посипом вугільного пилу, що в'ївся в пори, і усмішка була соромлива, як у дівчини.
— Сьогодні в неї день народження. І я прийшов...
— Звідки ж ви дізналися?
— У мене агентура,— сказав таємниче.— Я вчора познайомився з одним хлопцем з їхньої бригади, він мені про неї все розповів. Звуть її Фросинкою... Той хлопець пообіцяв бути сьогодні на іменинах і познайомити з нею... Були переговори, і Фросинка погодилася, бо у неї ніякого ухажора нема. От я й сиджу, як дундук, жду, а його нема... Отак і пропадаю, як в завалі... А ти де працюєш?
І Галина розповіла Охрімові все, змовчала тільки про те, що Мостовий секретар райкому.
— Та як же вони могли повірити?! — обурювався Охрім.— Ти повинна поїхати в редакцію... Паразити... І в тебе ж, Галю, характер! — Охрім налив коньяку Галині й собі. — Давай вип'ємо, колгосп, з робочим класом. Ми тобі пропасти не дамо. Я тебе до себе заберу. У мене предки — порядок. Мама — золото. Лікар. Батько — свій хлопець. Вирішено. Я тебе забираю до себе. Квартира — люкс, три кімнати і... Я тобі свою, Галю, віддам — живи, скільки хочеш. І на роботу влаштуєшся, у нас це просто.
Галині вперше за ці півтори доби стало тепло на душі. Випили.
— Я таких, як ти, колгосп, поважаю. Людина повинна бути горда й міцна. Ти, Галю, молодець.
...Мы с тобой два берега у одной реки...—запевняла когось співачка.
Галині раптом захотілося зробити щось приємне цьому хорошому соромливому Охрімові, і вона, набравшись сміливості, сказала:
— Охріме, я тебе познайомлю з Фросинкою.
І перш ніж Охрім
