Коротка історія семи вбивств - Марлон Джеймс
— Он звідки в тебе знання про Поллока і де Кунінга.
— Та до біса. Це я і без всякого МСМ знаю.
— І все одно це не життя, коли постійно доводиться оглядатися. Хіба ти не втомлюєшся?
— Втомлююся від чого?
— Справді, від чого тут втомлюватися.
— Тепер моє життя означає: мати житло і відкрити кредитний ліміт. Тут усе засновується на графіку платежів, хоча я б могла багато чого оплатити наперед... Та це вже з четвертого розділу. Послухайте, якщо це в нас момент катарсису, то змушена вас розчарувати.
— О, розчарування — останнє, що я уявляю, думаючи про тебе, дорогенька.
Мені варто було йому сказати: я не ваша дорогенька. Мені справді варто було так сказати. Але натомість я сказала:
— Пізно вже. Вам час додому.
— Як ти пропонуєш вельмишановному білому джентльмену певного віку вибиратися з?.. Де це ми?
— У Бронксі.
— Гм... Дивно, я геть забув. А як ми?.. Не зважай, природа кличе.
Він зачиняє за собою двері. Його куртка зісковзує зі стільця, і я її підіймаю. Важка, гадаю, навіть надто важка, як для літньої куртки. Вона ще й з підкладкою. Я б зійшла потом у цій куртці. Я складаю її, аж раптом бачу якийсь ярлик біля лівого плеча, що не схожий на інструкцію з прання. Напис вручну, і ніби фломастером:
«ЯКЩО ВИ ЧИТАЄТЕ ЦЕ ПОРУЧ ІЗ ВЛАСНИКОМ КУРТКИ, ПРОСИМО ЗАТЕЛЕФОНУВАТИ 212-468-7767. ТЕРМІНОВО. ДУЖЕ ПРОСИМО ЗАТЕЛЕФОНУВАТИ НЕГАЙНО».
Три довгі гудки.
— Тату! Тату! Господи Ісусе, ти...
— Це Доркас.
— Доркас — хто?
— Доркас Палмер.
— Що за фіґня... Чекайте, ви та жінка з агенції? Котику, це та жінка, з агенції.
— Так, з агенції. Містер Колтерст...
— О, Ісусе, скажіть, що він з вами.
— Так, містер зі мною. Просто хочу вам сказати, що це він наполіг на тому, щоб вийти з будинку. Тобто він доросла людина і може сам робити що хоче, просто я не могла залишити його самого і...
— Де ви? З ним усе добре?
— У Бронксі, і так, усе добре. Що...
— Дайте мені вашу адресу зараз же, ви мене чуєте?
— Звісно.
Я диктую йому адресу, і він кидає слухавку. Немає сенсу товкти воду в ступі, як кажуть американці. Я обережно стукаю в двері ванни:
— Містере Кен? Кене? Слухайте, я подзвонила вашому синові. Він каже, що приїде за вами. Вибачте, але вже дуже пізно, а залишатися тут вам не можна. Кене? Кене? Містере Колтерст?
— Ти хто?
Я припадаю вухом до дверей, впевнена, що мені почулося. Зсередини мені грубить незнайомий колючий голос:
— Ти хто, на хер, така? Ану геть від йобаних дверей! Я сказав: пішла на хуй!
— Містере Колтерст?
Я беруся за ручку, але двері замкнено зсередини.
— Іди на хуй!
Тристан Філліпс
кажи мені правду. Ти справді припускаєш, що Джосі Вейлз летить у Нью-Йорк лише для того, щоб із шестирічним запізненням поквитатися особисто з тобою? Здається, ти надто високої про себе думки, братику мій. Послухай мудрого. Я більш ніж упевнений, що Джосі дав мені спокій, бо те, що він насправді хотів убити, — це рух за мир. І коли з миром було покінчено, зникла й потреба вбивати когось іншого. Плюс я з усіх сил намагався не ставати на його шляху, як і він — на моєму, бо погрожувати мені означало б погрожувати «Ієрархії донів». Ні, ми навіть близько не такі великі, як «Шторм-група», однак на те, щоб нас нейтралізувати, він би витратив купу часу. Що ж до Віпера, то і йому, і мені відомо, чому він на мене ніколи не рипнеться.Однак твій випадок по-своєму відмінний, по-своєму особливий. Джосі замовив для тебе «швидкорозчинний крем», а ти власноруч усунув його найкращу людину. Може, він тебе навіть поважає, — з ним трапляються такі дивні перепади. Може, він про тебе забув... хоча ні, Джосі Вейлз нічого не забуває. Найпевніше, він думає, що немає ніякої різниці в тому, живий ти чи мертвий, — мають значення лише час і гроші, щоб тебе ліквідувати. Або ж у нього змінилися пріоритети.
І все ж таки я не думаю, що він прилітає за тобою. Люди тут знають небагато, але Джосі вже не той чоловік, з яким ти, за твоїми словами, перетинався шість років тому. Він і його людина Юбі, який тут із сімдесят дев’ятого року торгує «травичкою» й коксом, майже перетворили своє дилерство на законний бізнес. Майже. Я говорив тобі, «Шторм-група» завжди буде більшою за «Ієрархію донів», бо в неї є амбіції. В неї є плани. Тут кажуть, що «Шторм-група» заправляє в Нью-Йорку, Вашингтоні, Філадельфії та Балтиморі. Відтоді як я опинився у в’язниці, вони відтіснили кубинців до Маямі. Завдяки їм Меделянський картель навіть не думає домовлятися з «Ієрархією донів». Знаєш, як погано, коли серед усього цього крек-буму ти один, хто застряг і змушений перевозити героїн. Але Джосі Вейлз, чуваче, він тямущий чоловік, а Юбі — той навіть розумніший за нього. І обидва, до слова, занадто розумні, щоб довіряти один одному.
Не схоже, що я тебе переконав, ніби він їде не за тобою. Послухай, братику, Джосі Вейлз за тобою не прийде, поки ти не даси йому нового приводу. Вони не поспішають убивати білих, бо тоді федерали почнуть до них принюхуватися. Ні, брате, ти вийшов чистим з води. Звісно, якщо не напишеш статті про все це...
Книжка?
Ну, дехто просто напрошується, еге ж? Братику, книжку про це не можна писати. Дозволь мені сказати як є. Ти пишеш книжку про Співака, про банди, про мирний договір. Книжка про банди? Ти знаєш, що кожна з цих тем тягне на цілу книжку? Про що ти взагалі збираєшся писати? Ніяких конкретних доказів ти не маєш. Хто ще з тобою говорив, окрім мене?
Слухай, ти вже й так зловживаєш Божою ласкою. Якщо ж напишеш про це, тебе не зможе захистити ніхто. Тепер ти більше не той, про кого Йому варто турбуватися. Маєш сім’ю? Ні? Чому ні? Хай там як, а це добре, бо ці хлопці в разі чого не побояться полоскотати і твоїх рідних. А що, ти не маєш ні брата, ні сестри, ні
