Вітіко - Адальберт Штіфтер
— Вітіко, я з радістю прийшов до тебе, — всміхнувся Флоріан.
— І ти у свої літа ще пішов на війну, — дивувався Вітіко.
— Люди розповіли, — відповів Флоріан, — як ти був у Дольні Вітавіце й пояснював, чого слід боятися від ворогів і від пана, який прийде в Лісовий край, тоді я сказав собі: ми, що живемо на південь від святого Хоми, маємо за пана, як і решта лісових людей, тільки великого князя, і я багато років тому провів Вітіко, коли він був ще хлопцем, через наш ліс, і через ліси на схилах Влтави, і через Крумлов аж на рівнину, тож, якщо багато лісових людей із Фридави пішли зі старим Венгартом, то й ми не повинні сидіти вдома, а маємо бути разом із людьми з Фридави, і багато людей пішло, і я з ними теж.
— Я з удячністю згадую, — мовив Вітіко, — як ти, домовившись зі своїм родичем, вуглярем Матіасом, що живе під Широкою горою і в чиїй хатині я ночував, забезпечив мені добрий супровід із Баварії в Богемію. Ти живеш у гарному лісі, а на гірському хребті над ним стоять стовпи святого апостола Хоми.
— Він найгарніший серед усіх і навколишніх, і далеких лісів, — запишався Флоріан.
— Може, й так, — погодився Вітіко, — і ти привів людей із гарного лісу, і сам прийшов із ними, щоб допомогти справі великого князя. Я почув про це вчора, зрадів на цю звістку й хотів поговорити з тобою.
— І ми раділи, що ти ведеш нас, — сказав Флоріан, — ти не запанів і добре ставишся до нас.
— А тепер випий зі мною трохи вина і з’їж трохи хліба, — припросив Вітіко.
— З радістю, якщо тобі це до вподоби, — всміхнувся Флоріан.
Вітіко наказав принести зі своїх припасів трохи вина, хліба і два шматки холодної печені, потім поділився всім принесеним із Флоріаном.
Коли вони поїли та випили, Вітіко сказав:
— А тепер піди до людей із Фридави й перекажи їм моє вітання, скажи їм, що ми повинні вірно триматись один одного, а коли все минеться, поговорити про різне на березі Влтави в лісі.
— Атож, неодмінно, — зрадів Флоріан, — ми поговоримо!
Вітіко провів свого гостя до виходу з намету, подав йому руку, попрощався, і старий пішов до людей із Фридави.
Уже проясніло, в таборі відбувалися ранкові роботи, повз Вітіко сновигали воїни з різних підрозділів. Водночас проїздило багато княжих посланців. Двоє вершників несли кожен велику малинову шовкову корогву.
— Зіфріде, ви вже повернулися? — гукнув Вітіко. — Ти розмовляв із князем?
— Так, із ясновельможним князем і єпископом, а також зі старими проводирями і князевим братом, який захищав Прагу, а також з іншим братом, та й з іншими, Велислав вітає тебе, а я привіз подяку від князя, — відповів Зіфрід.
— Ви їхали вночі? — запитав Вітіко.
— Не всю ніч, але проти ранку дуже довго, — відповів Зіфрід.
— Тож поснідайте і подбайте, щоб доглянули коней, — мовив Вітіко. — Ви можете спожити наїдки і напої, які я звелю принести, перед наметом, а позаду є стійла для коней, і мої слуги зроблять усе необхідне. А послання від великого князя ти, Зіфріде, перекажеш перед усіма людьми.
— Може, я спершу повинен розповісти тобі одному? — запитав Зіфрід.
— Ні, ти повинен усе, що ти почув від князя та від решти, розповісти всім, — заперечив Вітіко.
— Якщо це тобі до вподоби, я так і вчиню, — погодився Зіфрід.
— Отже, спішуйтесь і дійте, як я казав, — мовив Вітіко.
Вершники спішились, а воїни, які стояли перед наметом, заходились виконувати розпорядження Вітіко. Він наказав своїм людям принести страви і напої для прибульців, а слугам — подбати про необхідний догляд коней. Потім звелів подати сигнал збору для війська.
Коли не тільки Зіфрід та люди, які приїхали з ним, а й геть усі в таборі поснідали, а потім вишикувались, Вітіко вивів наперед Зіфріда і князевих вершників, а потім звернувся до воїнів:
— Люди, воїни, друзі, слухайте, і нехай кожен, почувши, перекаже своїм знайомим, а ті — ще далі, щоб усі знали, про що тут сказано. Зіфрід із Мілнета, якого я послав до ясновельможного князя з повідомленням про битву, повернувся і привіз відповідь князя. Зіфріде, кажи.
Зіфрід став перед людьми й заговорив:
— Бойові побратими й товариші, наш провідник Вітіко сказав мені: їдь до високого князя і розкажи йому все, що ти розповів тепер про битву, —
