Вітіко - Адальберт Штіфтер

— Усе справді так, як ти кажеш, — підтвердив Вітіко. — А тепер їдь до великого князя і розкажи йому про це все точніше, ніж міг мій перший вісник, розкажи йому, що ти точно знаєш про битву, скажи, що я послав тебе і ми втратили дуже мало людей. Я дам тобі ще й чотирьох чоловік супроводу. Відпочиньте трохи і нехай відпочинуть коні, поїжте й поспіть. Потім поїдьте до Болеміла, Болеміл дасть вам провідника до наступного військового проводиря, той знову дасть вам провідника, і так кожен, аж поки добудетесь до князя. До Болеміла я пошлю ще й іншого посланця.

— Я б хотів, щоб я сам міг обрати собі супровід, — мовив Зіфрід, — я маю товаришів, які добре вміють їздити верхи.

— Тож вибирай їх, — дозволив Вітіко, — а коли побудете в князя, тоді знову їдьте праворуч по загонах і дивіться, щоб уранці ви знову були в нашому загоні.

— Я зроблю все точнісінько так, як ти сказав, — запевнив Зіфрід, — а мої товариші в усьому слухатимуться мене.

— Тож іди і дбай про завдання, — мовив Вітіко.

Зіфрід пішов, і Вітіко після цього звелів скликати до себе ватажків підрозділів. Перше ніж ватажки виконали наказ, який передали сигналами ріжків, лісові люди поставили перед Вітіко велику малинову корогву і напнули йому намет. Коли командири зібралися перед наметом і малиновою корогвою, Вітіко звернувся до них:

— Шановні люди! Ми на ворожій землі і вже серед ворогів, тож треба вжити всіх засторог, яких вимагає війна. Ми підемо до всіх підрозділів і перевіримо їхню підготовку до ночі.

— Ми підемо з тобою, — мовив один чоловік.

Вітіко пішов із ватажками праворуч від свого намету до білої корогви з темно-червоною дикою трояндою, піші з Плани встромили цю корогву в землю. Вітіко оглянув табір і виставлену охорону. Потім знову пішов праворуч до зеленої корогви людей із Мокрої і оглянув їхній табір та їхніх вартових. Далі Вітіко пішов до білої корогви людей із Черної, потім до синьої корогви людей із Дольні Вітавіце, до білого хреста людей із Ратової вирубки, потім до тички, до якої люди з Кутової вирубки прив’язали пір’їни шуліки, і всюди оглядав табір і варту. Згодом Вітіко знову повернувся до свого намету й пішов від нього ліворуч до білої корогви з темно-червоною дикою трояндою, яку мали люди з Митини, а потім далі ліворуч до малинової корогви людей із Фримбурка, потім до червоного хреста людей із Каменного, далі до жовтої корогви людей із Фридави і до тички з зеленим вінком людей зі Светлика, потім до тички з небесно-блакитними стрічками людей із Лісової Влтави, Гейрова і Льготи, чиї стрічки люди з Черної відв’язали від своєї білої корогви й дали їм. В усіх цих місцях Вітіко також оглядав табори й варту і дбав, щоб усе було гаразд. Потім Вітіко пішов до вершників і подивився на місця ночівлі для них та їхніх коней і вартових. Тут він теж подбав про все належне.

Після цього обходу Вітіко відпустив ватажків, зібрав нечисленний супровід, до якого ввійшли і передавачі його наказів Авґустин, Урбан та Матіас і пішов із цим почтом до людей із Плани, звелів їм вишикуватись і зупинився перед їхньою корогвою. Коли люди зібралися, він звернувся до них:

— Стефане, люди обрали тебе своїм ватажком, ти сьогодні засвідчив дисципліну і несхитність, і люди, які були на горі Високій і на мурах Праги, засвідчили, що стали набагато вправніші на бойовищі. Вам належить честь і подяка. Якщо червона троянда й далі так буйно цвістиме, як сьогодні, вона стане знаком високої поваги до вас. На добраніч, люди, і не забувайте мене, як я не забуваю вас!

— На добраніч, Вітіко! — гукнув коваль. — Ми не забуваємо тебе!

Потім Вітіко пішов до людей із Мокрої й мовив:

— Вольфґанґе, ти добре керував людьми під час битви, і вони віддячили за твій провід. Ніхто не обернувся плечима до зеленої корогви. Дорогі люди, дякую вам і на добраніч!

— На добраніч, Вітіко! — крикнули люди.

Потім Вітіко пішов до людей із Черної й сказав їм:

— Симоне, тобі й твоїм людям належать похвала й подяка, і, якщо ваша корогва завжди сяятиме отак, то навіть сонце вшанує її. Насолоджуйтесь, дорогі люди, добрим нічним спочинком!

— Доброго тобі нічного спочинку! — крикнули люди.

Після цього Вітіко пішов до людей із Дольні Вітавіце й мовив:

— Віте, ти зі своїми людьми завзято воював, і ви заслужили подяку та визнання. Спочивайте добре вночі від денних зусиль!

— Спочивай добре, Вітіко, — мовив Файт, — ти найбільше потребуєш відпочинку!

— Він буде тоді, як настане час, — відповів Вітіко.

Потім Вітіко пішов до людей із Ратової вирубки і сказав:

— Ґреґоре, люди вчинили слушно, обравши тебе, ти був із ними несхитний і дужий. Щиро дякую вам усім і на добраніч!

— На добраніч, Вітіко! — побажав Ґреґор.

— На добраніч! — гукнули численні голоси.