Зірки Егера - Геза Гардоні
— Стережи ти!
Другий делі постояв трохи, потім йому, напевно, спало на думку, що воїни, які першими проникнуть у фортецю, до самої смерті будуть великими панами, і він запропонував стерегти Еву мюсселлему.
— Не буду я її стерегти! — відмахнувся той і пішов далі.
— Добре, йди, я пильнуватиму,— запропонував старий асаб у тхорячій шапці і, оголивши кончар, став коло полонянки.
Ева, напівмертва, притулилася до стіни. Повз неї проходили пропахлі порохом і потом, перемазані грязюкою солдати. Кожен мав у руках оголену шаблю, у всіх очі світилися солодкою надією увірватися до фортеці у числі перших.
Іноді проходили смолоскипники, освітлюючи дорогу цілому загонові. Інші чвалали в темряві навпомацки. Бряжчала, подзвонювала зброя. Пройшов солдат, несучи на плечі згорнутий криваво-червоний прапор.
І раптом пролунав глухий гуркіт, наче грім прогримів у глибині землі. Позаду завалився увесь прохід, яким пробиралися турки. Гул тривав кілька хвилин. Каміння обвалювалось і з глухим гуркотом падало на землю. З того боку, де стався обвал, уже ніхто не міг прийти.
Звідти тільки долинали стогони і хрипіння. У другому кінці проходу звуки кроків і бряжчання зброї потиху віддалялися.
Асаб, який стеріг Еву, заговорив по-угорськи:
— Не бійтеся! — Він узяв її за руку.— Хто ви?
Ева не мала сил ворухнути губами — мовчала.
— Угорка?
Вона кивнула головою.
— Ходімо,— сказав асаб.— Дорога тут розгалужується. Якщо мені вдасться розібрати вхід до другої щілини, ми вільні. Та коли й тут обвалиться...
Ева відчула, що до неї знову повертаються сили.
— Хто ви, добродію? — спитала, отямившись.
— Мене звуть Варшані, і я бажаю вам тільки добра.
Він вийняв з-за пояса кремінь, кресало і викресав вогонь.
Трут зайнявся. У задушливому повітрі підземелля запахло димком. Варшані притулив тліючий трут до гнота воскової свічки і дмухнув. Гніт спалахнув.
— Сестрице, потримайте-но свічку.
Він підійшов до лівого осипу і двома ривками розворушив каміння.
Варшані був чоловік невисокого зросту, але дуже сильний. Великі камені кубічної форми один за одним падали обабіч щілини. Невдовзі утворився отвір, в який міг пролізти чоловік.
Варшані взяв від Еви свічку і поліз перший, затуляючи долонею полум'я. Він так поспішав, що Ева ледве встигала за ним.
Прохід тут був чистіший, але все ще вів кудись донизу.
Раптом Варшані обернувся.
— Ви, мабуть, вивідувачка? Може, король прислав якусь вість?
— Так,— погодилась Ева, наче уві сні.
— Прийдуть королівські війська?
— Не знаю.
— Ну, нічого! Мені б тільки знати, де ми. Хоча все одно треба поспішати, щоб випередити турків.
Тепер прохід вів угору. По боках у стінах чорніли ніші. На потемнілому камінні блискучою росою осіла волога.
— Швидше! швидше! — квапив Варшані.— Гадаю, що ми вийдемо до водосховища.
Дорогу їм перепинила купа білого вапна. Почувся різкий запах. Варшані почухав потилицю.
— Тьху, чорти б узяли цей світ!
— Що там таке?
— Нічого. Я полізу вперед. Тримайте свічку.
Він поповз на череві. Переліз через вапняний горбик. Ева подала йому свічку. Варшані, стоячи по той бік горбика, тримав свічку і щось бурмотів. Простягнув руку Еві, допоміг їй перелізти через купу вапна і стати на ноги.
Вони опинилися в просторій ямі, яка біліла навіть у пітьмі. Зверху долинав похоронний псалом, який співали латиною. Звідти ж проникало денне світло.
Яма була заповнена безладно накиданими трунами. Вони стояли у вапняному розчині; по краях їх торочками звисало засохле вапно. Збоку, поряд із трунами з вапняного болітця, криво стирчав вусатий мертвяк з кістлявим обличчям. Він був у самій сорочці. Світло, що падало згори, освітлювало його лице і затягнуту на шиї мотузку.
Варшані втупився в мертвяка, потім озирнувся.
Ева, непритомна, лежала позаду нього на землі.
Тим часом Міклош вів турецьке військо.
Спершу він аж похолов од страху, а потім вирішив: тільки б вибратися з цього проходу до фортеці, і тоді він гукне, що...
Ця думка додала йому бадьорості, і тепер він, не вагаючись, ніс смолоскип то попереду аги, то поруч із ним. Невдовзі прохід повів угору. Вони йшли, піднімаючись усе вище й вище. Нарешті наштовхнулися на потиньковану стіну, викладену, як і всі стіни в Егері, з піщаника. Численні тріщини