Зірки Егера - Геза Гардоні

А за кілька хвилин біля водосховища почувся шум, брязкіт, звук падіння і лайка.

Мекчеї вже був тут як тут.

Всіх трьох солдатів підім'яли.

Двері люка водосховища були відчинені. Мекчеї нагнувся.

Внизу було тихо й темно.

Мекчеї обернувся назад.

— Тут? — тихо спитав він цигана.

— Своїми очима бачив, як він спускався сюди.

— Лейтенант Гегедюш? Ти не помилився?

— Він, а хто ж іще!

— Біжи до пана коменданта. Знайдеш його на Новій вежі. Скажи, що я прошу прийти. По дорозі передай панові старшому лейтенанту Гергею, щоб негайно прислав сюди п'ятьох солдатів.

Циган тут же побіг.

Оголивши шаблю, Мекчеї присів на східці драбини, яка вела у водосховище.

Знизу долинули голоси.

Мекчеї встав і відкинув стулку люка, яка затуляла драбину.

Вже й підмога наближалася — п'ятеро солдатів. Майже одночасно з ними підійшли Добо і зброєносець Криштоф.

Криштоф ніс ліхтаря, освітлюючи дорогу Добо.

Мекчеї дав знак, аби йшли швидше. Голоси з водосховища долинали все ближче.

— Сюди, сюди! — пролунав у глибині глухий голос.

Добо наказав солдатам приготувати рушниці і тримати їх на краю басейну дулами вниз.

— Криштофе,— сказав він,— приведи від лейтенанта Гергея ще двадцять чоловік.

Він узяв від юнака ліхтар і поставив так, аби світло не проникало у водосховище.

А там у глибині вже чітко чувся тупіт, долинав брязкіт зброї.

— Сюди, сюди! — пролунало ще голосніше.

Лункий плюскіт... Потім ще сплеск... Крики: «Ой ва! Медед!..» І знову плюскіт...

Дзенькнула стулка дверей, що затуляли драбину. Хтось виліз із люка. Добо схопив ліхтар і підняв його.

Ліхтар освітив свинцево-сіре обличчя Гегедюша.

Мекчеї вхопив Гегедюша за комір.

— Тримайте його! — крикнув Добо.

Сильні руки вчепилися в лейтенанта, витягли його нагору.

— Заберіть зброю!

А внизу вже зовсім близько чулися сплески і збентежені вигуки:

— Годі! Досить!

Добо посвітив ліхтарем. Унизу, у великому чорному водосховищі, вовтузилося безліч озброєних турків у чалмах. А з бокової розколини, напираючи один на одного, лізли й лізли турки.

— Вогонь! — скомандував Добо.

П'ять стрільців вистрелили в люк.

Склепіння водосховища підсилило звук — було враження, наче вистрілили із зарбзена. У відповідь залунали нестямні крики.

— Залишайся, Мекчеї, тут,— сказав Добо.— Тут підземний хід. Я не знав про нього. Накажи його обстежити. Сам теж усе обдивися. Пройди його до кінця. Якщо він виводить за межі фортеці, ми завалимо його і навіть замуруємо. А один вартовий хай завжди пильнує тут унизу, біля муру.

Він обернувся до солдатів і, показавши на Гегедюша та його спільників, наказав:

— Закувати! Кожного вкинути в окремий каземат.

І Добо повернувся на вежу.

Із глибини водосховища хтось кричав по-угорськи:

— Люди! Допоможіть!

Мекчеї опустив у отвір люка ліхтар. Серед потонулих борсався турок у шкіряній шапці й лементував.

— Киньте йому вірьовку! — наказав Мекчеї.— Може, він теж з фортеці.

Неподалік валялася вірьовка, якою звичайно витягували відра з водою. Її спустили разом з відром. Турок вчепився за відро. Троє солдатів витягнули його з люка.

Зіп'явшись на ноги, турок широко відкривав рота, неначе сом, якого викинули на берег.

Мекчеї підніс ліхтаря до його обличчя. Був то довговусий акинджі. І з вусів, і з одягу стікала вода.

— Ти угорець? — спитав Мекчеї.

Акинджі, повалившись на коліна, сказав благально:

— Пощади, пане!

Він звернувся до Мекчеї на «ти» — вже з цього одного легко можна було зрозуміти, що він турок.

Мекчеї мало не зіштовхнув його в люк, але передумав. Вирішив, що він ще згодиться як свідок.

— Заберіть у нього зброю! — наказав він солдатам.— Посадіть його разом із