Тарас. Повернення - Олександр Денисенко
Пальці Агати, легкі й ніжні, передавали Шевченкові її поривання і жагучими доторками таки пробуджували його. Він проснувся і крізь примружені повіки спозирав, як Ускова схвильовано дихає, дивлячись на нього.
Почувся тріск бамбукової завіси й до кімнати швидко увійшов Усков. За ним попід стіною майнула ще одна постать. Це не відома Шевченкові дівчина-адайка. Граційна, в одязі червоних тонів, із тюбетейкою без пір’їни на вершечку. Її хода рівна, тиха. Рухи стримані. І якби не багряна сорочка-кейлек[34], то він би й не запримітив її.
Усков підійшов до дружини, обпік поглядом. Обличчя змучене, локон вибився із зачесаного назад волосся. Агата Омелянівна опустила очі й простягла чоловікові для поцілунку руку. Іраклій Олександрович втратив витримку. Його дратувала присутність сторонніх. І він проігнорував простягнуту руку. Схопив локон, покрутив пальцями. Сказав:
— Милая, вы уже второй день тут. Вы не устали, все эти дни ухаживая за ним?
За дверима почувся шарварок і дитячий писк. Двері з гуркотом відчинилися, і до кімнати влетіла Наташа. За собою вона, схопившись за шаблю, тягла казака.
— Я шьчашь как шаблю эту вытяну! Жьиво пустишьш меня! — якомога нижчим голосом обурювалася дівчинка.
Казак розгубився, віддав однією рукою честь:
— Ваше вискбродіє! Я її й не пускав! Вона сама прослизнула!
— Наташа! Дядя Тарас болен и спит! А ты шумишь! — розсердилася Агата.
— Я же просил тебя поиграть на улице! Почему не слушаешься? — дорікнув доньці Іраклій Олександрович.
Агата Омелянівна підняла Нату. Мала щосили пручалася. Та її з іншого боку обійняв Усков. І ображена на тата дівчинка пхикнула:
— Да он ужьэ прошьнулшьа! Вон глажьок хитрый у Тарашьа! Шьами пошьмотрите!
Незграбно тримаючи дитину з обох боків, батьки передали її казаку. І під супровід слів коменданта: «Иди поиграй с ней на улице!» спантеличений казак виніс Нату до саду.
Розбурханий галасом Тарас, котрий спостерігав за всією веремією, слабко всміхаючись, запитав:
— Я довго спав?
І Ускови тут-таки відреагували на Шевченкове пробудження. Агата кинулася до ліжка. А Іраклій залишився стояти при дверях, озираючись то на адайку, то на дружину, то у вікно.
— Вы были без сознания, — сказала зраділа Ускова.
А комендант додав сухо:
— Более полутора суток.
— И всё это время бредили. Жар у вас был сильный. Всю бочку уксуса на вас извели, — утішливо мовила Агата.
— Нічого не пам’ятаю, — збентежився Тарас.
Ускова зашарілася, як юнка. Її світла шкіра набула коралового відтінку. І вона промовила тихо, відводячи від чоловіка лице:
— Вы стихи новые читали. Красивые, страшные… «Живого б любила, другую б удушила, а с неживым в яму б легла…» Неужели такие страсти на вашей родине не редкость?
Ускова дратував рум’янець дружини, і він не зміг цього приховати:
— Собственно, Агафья Емельяновна их до конца не понимает по причине шведского образования…
Агата знітилася, схопилася, проходячи повз чоловіка, присіла в кніксені й уже з-за дверей сказала:
— Простите меня… Тарас Григорьевич, я принесу вам завтрак.
— Извините! — кинув Усков Шевченку й вийшов слідом за дружиною.
Тиша, що її по собі залишили Ускови, швидко урвалася казахською веселою пісенькою. До вікна з горобцями підбігла молода казашка, простягаючи до птахів руки. Горобці немовби за її наказом повернулися на улюблений, давно насиджений карниз і відчайдушно зацвірінькали.
— Бақсы емессіз бе?[35] — спитав Шевченко. Це звучало радше як ствердження, аніж питання.
Адайка сприйняла його, наче старого знайомого, і відповіла поганою російською:
— Бабушка шаманкой быль, а я — беркутчи[36].
— Беркутчи? Я вперше бачу тут жінку-беркутчи!
Казашка всміхнулася і заговорила до горобців по-своєму. Два горобчики всілися їй на плечі та слухали, що вона каже. Впевненість й умиротворення ховалися в кутиках її вуст. І Тарас відразу сповнився бадьорості. Йому захотілося підійти до дівчини. Та встати бракувало сил. Він лише всівся на ліжку, закутуючись у простирадло.
— А хто російської тебе навчив? — заговорив до неї українською. І вона — о диво! — його зрозуміла.
