Зірки Егера - Геза Гардоні

Пете схопив дзбан, підняв забороло і пив жадібно, припавши до посудини; вода з двох боків цівками стікала з губ на панцир, з панцира лилася по ліктях, по колінах, по ступнях і витікала, наче з джерела. Але що до того Гашпарові Пете, коли він розлючений та ще й знемагає від спраги.

Не встиг він відірвати від дзбана запечені губи, як помітив турка, що стрибав на мурі. В одній руці турок тримав бунчук, другою несамовито рубався. За його спиною показалася друга бусурманська голова, потім третя...

— Гей! Та щоб ти луснув!..— крикнув Пете і, потягнувши за ногу турка з бунчуком, покотився разом з ним по щаблях драбини. Коли вони застрягали, Пете молотив турка по обличчю кулаком у залізній рукавиці.

— На, собако!

Потім Пете підхопився, захекавшись, і, залишивши напівзадушеного турка на розправу селянам, які снували внизу, вибіг на вежу. Бив, рубав, спритно повертаючись на всі боки.

— Аллах акбар!

Турки роєм роїлися на мурі. Падали закривавлені тіла угорців. Один акинджі кішкою плигнув на вишку вежі. Зірвався на ноги, підняв прапор. Турецьке військо бурхливо вітало його знизу переможними вигуками.

— Боже, поможи!

Не минуло й двох хвилин, як ворожого прапора на вежі не стало. Сюди збіглися витязі й колошматили турків, які лізли й лізли на вежу. Угорський ратник в іржавому шоломі блискавично вискочив на вишку вежі і, тільки-но став там ногою, щосили вдарив шаблею акинджі. Рука турка разом із прапором полетіла з вежі вниз.

— Хто ти такий? — радісно загорлав до нього з підніжжя муру Пете.

Витязь обернувся і гордо відповів:

— Антал Комлоші!

З боку палаців примчав юний зброєносець Бал аж. Голова в нього була обмотана білою пов'язкою. Одначе він летів, наче й нічого не трапилося.

— Біля палацу пробили замурований пролом! — вигукнув він.

— Сотню! — скомандував Добо.

Поки хлопчик скакав по підкріплення до Мекчеї, Добо, пригнувшись до шиї коня, летів до палацу.

Турки знову пробили в мурі пробоїну. З вилому стирчали бруси, бантини, мов кістки із підсмаженої риби. Наче руді мурахи, копошилися на мурі турки. Добо вибіг на гребінь муру. Одному турку розітнув голову навпіл, другого скинув униз, копнувши його ногою, і вигукнув:

— Штовхайте бруси і бантини назовні!

Досі бруси й балки втягувалися всередину кирками. А тепер, за командою Добо, ривком повалили їх униз, і, падаючи, колоди збивали бусурманів разом з драбинами.

— А щоб ви в землю позападали разом з вашим аллахом!— заволав старий Цецеї, перекриваючи шум.

Та коли бусурманів змели, стало видно, що в мурі зяє величезна діра. Тільки одна. Турки дертимуться до неї, і доведеться битися з ворогом біля величезного вилому.

Кулею збило з муру угорський прапор. Він упав до турків. Ось коли стала в пригоді велика пробоїна. Крізь неї вискочив якийсь угорський солдат, кулаком ударив турка межи очі і, перш ніж бусурмани встигли отямитися, приніс прапор назад.

— Я все бачив, Ласло Тереку! — радісно крикнув Добо.— Молодець, синку!

Ядро врізалося в мур і засипало очі солдатам камінною пилюкою. Дебелий сивоволосий чоловік притулився до муру, потім повалився, витягнувшись на весь зріст. Шолом упав йому з голови і покотився до ніг Добо.

Добо протер руками очі й тоді впізнав убитого. Був то єгерський староста Андраш. Він лежав заклопотаний, насупивши брови, і все ще міцно стискаючи шаблю; з шиї довгою стрічкою, схожою на розв'язаний галстук, збігала кров.

Та ось від Старих воріт прибігли обидва зброєносці. Добо кинув погляд на вишку Старої вежі: там маяв бунчук. Один, два... п'ять... десять — усе більше й більше ставало цих хвостатих прапорів.

Крізь виломи у вишці на воїнів сипалися кулі, а зовні на мур дерлися яничари. Один із них ніс у зубах червоний прапор з півмісяцем, щоб поставити його на вежі.

Гомін шалу прокотився серед обложенців. Повітря стрясали переможні вигуки сотень тисяч турків, які взяли в облогу фортецю:

— Аллах! Я керім!

В угорців зблідли обличчя, шаблі опустилися, наче в усіх егерців одняло руки.

Добо скочив на коня і помчав до Церковної вежі. Він навів гармати на вишку і, коли вже чоловік триста радісних яничарів заснували по ній, вистрелив одразу з трьох гармат.

Вишка хитнулася, наче п'яний велетень, і з гуркотом осіла на землю. Вапняна пилюка піднялася з руїн; з-поміж каміння сочилася турецька, кров, мов червоний сік винограду з чавильні, коли роблять вино.

Від цього стовпотворіння і землетрусу турки, які пробились у ворота і проломи, нажахано побігли назад. Не минуло й п'яти хвилин, як облогові драбини спорожніли.

Старі ворота і фортечний мур довкіл них з обох боків були пообліплювані закривавленими тілами мертвих і вмираючих.

До полудня