Вітіко - Адальберт Штіфтер
— Ох, Вентіло, — заперечила Аґнеса, — не зринають у моїй душі, а далі живуть там, а якщо й минули, і Господь судить їх, ця минувшина досі в мені, а я в ній. І святою я бути не можу, я можу тільки спокутувати свої гріхи і молитися за живих і мертвих. Влада і корони — добрі речі, коли, спираючись на них, роблять щось добре, а інакше вони нікчемні.
— Твої діти завдяки цим речам уже зробили щось добре, — мовила Вентіла. — Конрад поклав край несамовитій війні затятих людців із Баварії, зміцнив силу німецької землі і зміцнить її ще більше, а потім спрямує свої очі на Єрусалим і Віфлеєм. Генріх править у своїй марці. Він буде її першим герцогом, і завдяки йому війна за Святу землю може скінчитися успіхом.
— Нехай Гогенштауфени завжди використовують свою владу тільки задля добра, — побажала Аґнеса, — і нехай вона не доводить їх до збурень, як тих, хто мав її перед ними. Я бачила багато дій, що їх хвалили, а вони призвели до лиха. Той, хто любить свою дружину, виховує своїх дітей у любові до Бога, свій маєток примножує чесно і захищає своїх підданих та сприяє їм, чинить добре. Хтозна, чи не краща наша дія, коли ми вишиваємо цей покрив для церковної служби або, може, тільки для того, щоб підстелити під ноги якомусь старому, ніж коли ми завойовуємо або плюндруємо герцогства.
— Висока пані, — додала Вентіла, — людських дій не злічити, як не злічити дерев і трав.
— Авжеж, — підтвердила Аґнеса, — і Господь керує ними. Вітіко, моя невістка розповідала про тебе, мій син розповідав про тебе і твоя мати розповідала, який ти добрий. Тепер я побачила тебе. Іди тепер із матір’ю в її кімнату і розмовляйте так, як ви розмовляєте віч-на-віч. Лишайся на Каленберґу коло нас і матері так довго, як хочеш. Сходи до мого сина Генріха, сходи до старих і до молодих лицарів, і розкажи потім друзям на своїй батьківщині, як тут у нас. Гесіло, скажи Куніґунді, щоб вона звеліла управителю показати Вітіко його кімнату.
Одна з двох молодих жінок підвелася і вийшли з кімнати.
— Ти відпускаєш нас, ясновельможна пані, і ми йдемо звідси, — мовила, підводячись, Вентіла.
Вітіко теж підвівся й сказав:
— Ясновельможна пані, ще раз дякую за добре прийняття і дякую за дозвіл перебувати тут, разом із матір’ю я дбатиму про вас і намагатимусь заслужити цю ласку.
— Насолоджуйся спілкуванням із матір'ю, — всміхнулася Аґнеса, — бо насолода є завжди, коли батьки-матері і діти єдині.
Молода жінка, що виходила з кімнати, повернулася.
— Гесіло, ти виконала своє доручення? — запитала Аґнеса.
— Так, виконала, — відповіла жінка.
— Що ж, тож ми, що лишаємось тут, знову берімося до праці й постараймося бути сумлінні, — сказала Аґнеса.
— Бувайте здорові, висока пані! — побажала Вентіла.
— І ти теж! — відповіла Аґнеса.
Вентіла та Вітіко вклонилися Аґнесі й вийшли з кімнати. Пройшли кімнату, де пряли юні дівчата, а за її порогом Вітіко знов одягнув на голову шкіряний шолом.
Вентіла провела Вітіко трохи по коридору, підійшла до дверей, відчинила їх, і вони зайшли до кімнати, де сиділа і шила дівчина. Коли мати і син зайшли, дівчина підвелася.
— Вітаю тебе, Лютґарт! — привітався Вітіко.
— Вітаю вас, високий пане! — відповіла дівчина.
Дівчина підійшла до дверей до другої кімнати й відчинила їх.
— Подбай, щоб нам ніхто не заважав, — звеліла Вентіла.
— Дбатиму, вельмишановна пані, — відповіла дівчина.
Вентіла завела Вітіко до другої кімнати, і дівчина зачинила за ними двері.
— Вітіко, клади свій шолом на цей стіл і клади туди й меч, — сказала мати.
Вітіко зняв із голови шолом і поклав на стіл. Потім відстебнув меч і поклав поряд із шапкою. А вже після цього проказав:
— А тепер вітаю тебе по-справжньому, моя люба й поважна мамо!
— Вітаю і тебе, мій добрий сину доброго Вока, — привіталася й Вентіла. Взяла сина обома руками за голову й поцілувала його в чоло. Потім руками погладила йому щоки.
— Сядь до мене на лаву, — запросила потім вона, — і насолоджуймося єдністю, як казала пані маркграфиня.
Мати сіла на лаву з м’яким сидінням, Вітіко сів поруч. Узяв її руку й шанобливо підніс до вуст. Мати приязно глянула на сина й запитала:
