Вітіко - Адальберт Штіфтер

якщо ми можемо посадити на імператорський трон найгіднішого, чому ми не можемо повалити найнегіднішого? Після цих слів вони зняли в батька корону з голови, стягнули перстень із пальця і скинули з нього пурпурову мантію. А він крикнув: Господи, я страждаю за гріхи своєї молодості. А от у вас посади месників немає, і вас спіткають кари як зрадників Господа. Посланці забрали клейноди в Майнц, і князі, священики та легати святого отця вимагали, щоб тепер прийшов імператор, покаявся й доброхіть зрікся своїх прав. Брат звелів привезти батька в Інґельгайм, князі і учасники з'їзду теж подалися туди. Вони погрожували батьку й казали, що він повинен доброхіть зректися влади. А батько запитав: якщо я це зроблю, чи матиму я потім спокій і безпеку? Відповів йому Ґебгарт, єпископ Констанцький, що був легатом святого отця: ні, ти доти не матимеш ні спокою, ні безпеки, поки не зізнаєшся, що блюзнив проти церкви та її голови. Батько сказав: тож зберіть із князів та священиків суд, нехай він розслідує і вирішує. А Ґебгарт казав далі: якщо не вирішиш цієї самої миті, ти будеш ув’язнений довіку. Батько відказав: а якщо я зізнаюсь і зречуся влади, ти тоді скасуєш моє відлучення? Ґебгарт сказав: я не маю таких повноважень. Батько йому у відповідь: хто слухає каяття, повинен мати змогу виправдовувати. Ґебгарт мовив: так, мабуть, учинить святий отець, якщо ти підеш на прощу до Рима і даси відшкодування. Після цих слів батько впав навколішки й заволав: задля ласки і милосердя небесного прошу вас усіх про лагідність і справедливість, а до тебе, Генріху, мій сину, я звертаюся з заклинанням: не ской наді мною найнегідніше і найогидніше. В багатьох князів текли сльози по щоках, Ґебгарт не відступався від своїх слів, Генріх, мій брат, не казав нічого й не дивився на батька. Тоді заговорив імператор: гаразд, я зрікаюся імперії і задовольню церкву, а згідно з заповіддю прощення рекомендую вам свого сина. Князі тоді одразу ще раз обрали і освятили мого брата як короля. Але батька не відпустили. Минув якийсь час, і він попросив Ґебгарта, єпископа Шпаєрського: дай мені якийсь маєток у твоїй єпархії, щоб я міг ходити на хори. Єпископ відмовив. Тоді батько подумав, що його життя в небезпеці, і спробував утекти, спроба виявилась вдалою. Він утік до Кельна, а звідти з нечисленним почтом пішов у Люттіх. По дорозі вони почули мисливські ріжки, назустріч їм виїхав зі своїми людьми герцог Лотаринзький, якого батько колись усував від влади, і сказав: ти був до мене дуже несправедливий. Батько відповів: тепер я шкодую і про це, і про інше. А герцог сказав: я буду коло тебе, бо ж тебе переслідують. І поїхав тоді з усіма своїми воїнами до батька в Люттіх. Тоді Кельн, Юліх та інші міста заявили, що вони за батька, і зібралося військо. Тоді мій брат послав вісника до батька, щоб смиренно привітати його і сказати, що він хоче з ним примиритися і відсвяткувати в нього в Люттіху Великдень. Батько відповів: я не довіряю тобі, я пішов на край імперії, щоб мати спокій, а ти лишайся далеко, тутешній народ неприхильний до тебе. Але мій брат пішов із військом на Люттіх, зазнав поразки і насилу врятував своє життя. Батько тоді оприлюднив листа, в якому написав: я скаржуся Господу і святим на страждання, яких я зазнав від церкви, але я підпорядкуюся їй і дам їй відшкодування, і отак не стане причини, через яку мій син воює проти мене, бо ж він, напевне, прагне лише влади. Мій брат знову зібрав військо і довго обступав облогою Кельн, аж поки голод і хвороби підточили там його військо. Тоді він лишив Кельн, знову зібрав людей і рушив проти Лотаринґії. Та якось приїхав до нього Буркгард, єпископ Мюнстерський, і сказав: твій батько, імператор, посилає тобі імперський меч, якого тоді не було в Бінґені, бо сьомого дня місяця серпня він помер у Люттіху. Він просив тебе, щоб ти поховав його і простив його людей. Але Генріх не поховав батька. Єпископ Люттіхський поховав батька по-християнському, але був змушений відкопати його, бо ж він помер відлучений від церкви. Тіло поховали тепер в неосвяченій землі на одному з островів річки Маас, і тільки один прочанин із Єрусалима молився і співав псалми над тілом. Потім згідно з волею мого брата батька помістили в кам’яний саркофаг і привезли в Шпаєр. Батьків слуга Еркенбальд хотів зі священиками і людьми поховати його в церкві Святої Діви Марії, яку збудував батько, але єпископ Шпаєрський не дозволив. Відтоді тіло лежало п’ять років в одній неосвяченій каплиці. Потім його поховали, і брат справив похорон. Відтоді він урядував як світський проводир християнського світу. Сьогодні день пам’яті про той день, коли після численних молитов Бог нарешті виявив милосердя й дав мені змогу цілковито простити брата за його гріхи проти батька. Тому сьогодні відслужили врочисту церковну відправу і я розповідаю про це. Та й брату моєму почасти явлено милосердя, і він мав змогу ще тут трохи спокутувати свою провину. Лоно його дружини виявилось неплідним, церква відлучила його, і він помер у зрілі літа від невеличкої виразки, що збільшувалась і забрала його. Німецька корона перейшла до саксонця Лотара. Ротгарт, архієпископ Майнцький, що мав прізвище Гартесберґ, помер за три роки після подій у Бінґені, Адальберт, єпископ Вормський, за два роки, Фрідріх, архієпископ Кельнський, що мав прізвище Ортенберґ, прожив ще понад двадцять років, але теж уже помер. Пішов на той світ і граф Майсенський, що так швидко набув цей титул, а його рід зазнав потім злигоднів.

Аґнеса замовкла, і тепер уже взяла слово мати Вітіко:

— Висока пані, не дозволяй цим сумним подіям зринати в твоїй душі, вони вже минули. Господь дозволив їм статися і судить за них. Подумай про теперішнє. Тебе шанують як одну з жінок, яка ще за свого життя стала святою, народ у цій країні свято зберігає пам’ять про твого чоловіка, і ти маєш розумних і порядних дітей. Імператор Лотар, той саксонець, помер, і пишнота німецької королівської корони тепер на голові твого сина Конрада, а за королівською короною прийде й імператорська корона. Новий міцний рід Гогенштауфенів буде прикрашений короною, і та корона прикрашатиме їх аж до часу, що лежить