Чорнобильська комедія - Сергій Вікторович Мирний
КОЛЯ: Кінець маршруту. Перекур, (дістає цигарки)
Сергій записує останню пару цифр — «29/32» — і ховає зошит. Роботу закінчено.
З полегшенням знімає свій респіратор, прибирає його в пакет з товстого поліетилену, ховає в кишеню. Витирає тильною стороною долоні спітніле під респіратором обличчя.
Усі заходять за броник, розстібаючи штани.
Гаряче повітря струменіє над розігрітою зеленою бронею. Ллється рідина.
ГОЛОС СЕРГІЯ: А чо ми ховаємось? Все рівно нікого нема.
Навкруги абсолютно безлюдна дорога й місцевість.
ГОЛОС ПЕТРА: Виховання… Умовний рефлекс.
ГОЛОС КОЛІ: Нарешті я можу себе вважати ДУЖЕ вихованою людиною!! — А ти кадровий офіцер?
Виходять з-за машини.
СЕРГІЙ: Ні. З запасу. Теж партизан.
КОЛЯ: А чо ж в тебе сумка офіцерська? Вона тут тільки в кадрових є…
СЕРГІЙ: 3 минулих військових зборів поцупив. Як подяку від командування… Зріднився, дуже вже вона зручна виявилась…
ПЕТРО: Жаль буде викидати після Чорнобиля…
КОЛЯ: А за фахом ти..?
СЕРГІЙ: Хімік… А ти?
КОЛЯ: Шофер.
СЕРГІЙ: А вдома?
КОЛЯ: Шофер, він і в Африці шофер… Машини тільки різні… Я «Урал» вдома воджу, з будкою: бригада їздить по трасі газопроводу, стежимо, ремонтуємо… По всій Сумській області. Я в Охтирці живу. А ти звідкіля?
СЕРГІЙ: 3 Харкова.
КОЛЯ: У нас в бригаді багато офіцерів-харків’ян… І з Дніпра теж. А в основному народ з Сумської, Черкаської, Чернігівської областей…
ПЕТРО: 3 Полтавської…
КОЛЯ: Та з усієї України. Це в нашій бригаді, 25-й. А трохи ближче від нас по трасі до зони — 26-а, там москвичі. А в інших напрямках від зони — ми їздили, бачили, — там інші військові округи: прибалти, молдавани… Весь Радянський Союз, коротше.
ПЕТРО: А я з Чернігівської, Коропський район. Село Попарниця. Землемір, (гмукає) «Землю» тут міряю… А також «фон»… (до Сергія) От ти хімік… У радіації січеш?
СЕРГІЙ: Чого ж… Вчили.
ПЕТРО: Ну, а оці 29 мілірентген за годину тут — це як? Мало? Багато?
СЕРГІЙ (знизує плечима): Дивлячись з чим порівнювати… Багато… (примружившись, вираховує) У 2000 раз більше за нормальний природний рівень радіації…
ПЕТРО: Ого!
СЕРГІЙ (ще раз знизує плечима):…І мало, щоб променеву хворобу одержати. Гостра променева хвороба — це СОТНІ набраних рентген, починаючи десь від 200… Ну, від 100 — легка форма… А 400–600 рентген — то вже точно… А нам ось тут зараз, щоб всього лиш один рентген набрати, на цих 30 мілірентгенах за годину, — треба 33 години простовбичити…
КОЛЯ: Да, чудове тут місце, що й казати… Але все рівно ми так довго стовбичити тут не будемо, добре? (відкидає недопалок, вдягає респіратор і видирається на броник, за ним Сергій)
ПЕТРО (у спину Сергію, теж починає залазити): А ось в їжі ця радіація — ну, всі оці… радіонукліди… їх кип’ятіння вбиває? Як звичайну заразу — при варінні чи смаженні?
СЕРГІЙ (вже в бронику): Ні, на жаль… Зараза, інфекція — це живе, воно від високої температури гине. (БРДМ рушає) А радіація — це властивість самої речовини, неживої, — її атомів… їхніх ядер — центрів атомів, якщо вже бути зовсім точним… І вся ця кулінарна жарка-варка їх аж ніяк не зачіпає. І якщо пил чи вода з радіацією потрапили на продукти, — готувати з них не можна, їсти їх не можна. Води забрудненої пити не можна… Колодязі плівкою тому й закривають — захищають від попадання радіації. І респіратор тому ж носять: щоб пил до легень — і до роту теж, а звідтіля до шлунку — не потрапляв… Щоб організм зсередини не опромінювався. Опромінення внутрішнє, зсередини — воно підступніше. Ось тут, у розвідці, ми проскочили високий рівень радіації — і все, більше ми вже дози не отримаємо. А ось те, що всередину потрапило — воно ж з тобою, всередині — весь час тебе опромінює… І ні шкірою ні одягом — нічим же від опромінення зсередини власного тіла ти не захищений…
Пустельною трасою броник в’їжджає до зеленого лісу.
КОЛЯ (Сергію): Ти б тут вже одяг респіратор…
ПЕТРО: І що, тепер воно буде все життя нас опромінювати?!
КОЛЯ (лукаво блиснувши очима, докидає):…істотно його скорочуючи…
