Чорнобильська комедія - Сергій Вікторович Мирний

СЕРГІЙ: Та ні, тільки якийсь час — поки організм його не виведе, чи воно само не розпадеться… Але навіщо ще й це опромінення, якщо його можна просто уникнути?

Броник їде серед зеленого лісу, потім — лісу рудого… Проїздить поворот «біля Факела»… Як майже всі новачки в цьому незвичному місці, Сергій бореться зі свою невпевненістю, демонструючи собі й іншим свою — поки тільки теоретичну — «обізнаність з питанням».

СЕРГІЙ: Діти — ті вразливіші за дорослих: вони швидко ростуть, у них клітини діляться частіше, ніж в дорослих… А плід, тим більше зародок — ще вразливіші: у них поділ клітин ще інтенсивніший… І до того ж, одна помилка при поділі може призвести до куди тяжчих наслідків… Чим ближче до моменту зачаття — тим небезпечніше. Добре, шо все живе зроблене «з запасом», само себе може захистити.

ПЕТРО: Інакше, мабуть, ніякого життя не було б…

Мертвий рудий ліс закінчився. У зеленому сосняку на розвилці трас броник вливається у потік транспорту, що їде від АЕС геть — у напрямку містечка Чорнобиль, на виїзд із зони.

Через лобові віконця броника екіпаж мовчки спостерігає, як назустріч щільний потік транспорту потужно котиться до АЕС.

Коля курить, і димок тягнеться у відкритий люк нагорі. Всі вже без респіраторів.

ПЕТРО: Слава Богу, ми дорослі… (Сергію) А в тебе діти є?

СЕРГІЙ: Нє-а.

ПЕТРО: У мене двійко. Син в сьомому класі. А дочці п’ять рочків… Букви майже всі вже зна… Я їй листи пишу (посміхається) «печатними» буквами. Хай читати вчиться. По листам тата з Чорнобиля…

КОЛЯ (не повертаючи голови від траси): У мене теж двоє спиногризів: рік і три… Малі, а фрукти вже ті… У таточка вдались…

За віконцем — тротуари містечка Чорнобиль, засипані грушами, яблуками, абрикосами — суцільним килимом тепер нікому не потрібних плодів землі…

ПЕТРО: І відкіля це взялось на нашу голову…

Центральна вулиця Чорнобиля волога, вимита, трава на газонах вичесана струменями з машин-поливалок. Юрба нагадує кадри з фантастичного фільму: білі костюми і чіпці «науки», захисні роби військових, різнокольорові спецівки Мінгео, Міненерго, Мінмонтажспецбуду… Одні лише чоловіки. Майже всі — без респіраторів.

Раптом — нормально вдягнений чоловік! — просте засмагле обличчя, картата сорочка, цивільні штани, піджачок! — неймовірний прибулець з якогось іншого світу… Розгублено озирається він у цій буденно-фантастичній чорнобильській юрбі…

КОЛЯ: Інопланетянин!

ПЕТРО (співчутливо): Місцевий… колишній…

Проходять — у неоковирних будівельних спецівках — дві жінки.

СЕРГІЙ: Да… Красиві жінки нам у Чорнобилі не загрожують…

ПЕТРО: Кажуть, що й після…

КОЛЯ: Ну, це ми ще побачимо… Як така, що ні на шо й дивиться — то я тоді й до Чорнобиля бував кілька раз тяжко опромінений…

СЕРГІЙ (задумливо торкає волосся на голові, вуса): А де тут можна ліквідувати ці пилезбірники? В Чорнобилі красуватись явно ні перед ким…

Виразні карі очі, каштанові брови врозліт. Сильні тугі руки. Впевнена струнка постава… Одне слово — красуня.

У білому спецкостюмчику — брючки та курточка виглядають на ній надзвичайно елегантно — стоїть дівчина навпроти великого дзеркала в перукарні містечка Чорнобиль. Обличчя майже не видно: біла шапочка на голові, біла марлева пов’язка.

В перукарському кріслі — Сергій, запнутий білим простирадлом під підборіддя.

Дівчина впевнено підносить машинку до його голови… І проводить акуратний рівний широкий «меридіан» — від лоба аж до потилиці… Стриже «під нуль»: проходами машинки, що дзижчить, знімає смугу зліва — смугу справа… Зліва — справа… — Волосся залишається лише з боків, і Сергій стає схожим на лисого літнього дядька.

Стриже дівчина вміло… Між білою шапочкою та пов’язкою — тільки очі і брови…

Сергій невідривно дивиться… Відводить очі, коли вона поглядає на нього в дзеркало, оцінюючи свою роботу.

У всіх рухах дівчини і дотиках її рук — стільки жіночої теплоти й материнської жалості… Ось іще один хлопець прибув сюди — на радіацію, на ліквідацію… Руки впевнено, чітко повертають голову… Дзижчить машинка, падає густе русяве волосся на підлогу… Сковзають теплі руки… Бездонні озера очей під бровами врозліт… Дівчина, зупинившись, дивиться в дзеркало, прискіпливо розглядає результат. Нуль уваги на примагнічений до неї погляд Сергія.

ДІВЧИНА: Тепер — вуса. Будь ласка…

Трохи відхиливши назад голову Сергія, ліквідує вуса.

Безволосе обличчя Сергія виглядає зовсім юним, майже дитячим — незасмаглий білий округлий череп…

Сергій підіймається. Цілий