Зірка впаде опівночі - Теодор Костянтин

— Дивіться, — похапливо мовив він, показуючи пальцем на лацкан, — тут була зашита ампула з отрутою. Йому досить було нахилити голову, взяти цю кульку зубами і роздушити…

— Обшукай його, Параскивеску!

— Немає нічого, пане капітан! — повідомив трохи згодом молодший лейтенант.

— Цього й слід було сподіватися. Агент, наклавши на себе руки, не залишить в кишенях нічого компрометуючого. А зараз, Параскивеску, приведи сюди лейтенанта Тимплару.

Хвилин через п'ятнадцять лейтенант Тимплару стояв перед капітаном Георгіу.

— Ми викликали тебе, Тимплару, щоб ти розповів нам про цього солдата.

Лейтенант придивився до мертвого.

— Я його зовсім не знаю, пане капітан. Вперше бачу.

— Хіба він не з твоєї роти?

— Ні!

Обидва капітани здивовано перезирнулись.

— Але ж твої солдати регулюють рух колон на шляхах?

— Так. І в зв'язку з цим я хочу повідомити вам прикру звістку.

— А що саме?

— Зник один мій солдат на посту, за п'ятнадцять кілометрів від К…

— Дивно! А він часом не дезертирував? — капітан Георгіу багатозначно поглянув на капітана Раковице.

— Це важко допустити, пане капітан. Той солдат сміливий хлопець і до того ж не такий дурний, щоб тікати з армії зараз. Скоріше з ним скоїлось якесь нещастя.

— Як це?

— Його могли підстрелити німці. Правда, в такому разі зостався б труп. Тим часом капрал разом з солдатом, який мав його змінити, винишпорили все навколо і нічого не знайшли. Мене дуже дивує цей випадок, пане капітан.

— Завтра вранці поїдь туди сам, з невеличким нарядом.

— Розумію. Саме це я й збирався робити.

— Ще одне запитання. Чи не перевіряв ти дощечок на перехрестях?

— Так точно, пане капітан. Здебільшого я й прибивав їх сам.

— І можеш запевнити, що ніде не помилився?

— Не розумію! Як це помилився? — перепитав лейтенант Тимплару, вражений недовірою начальника другого відділу. — Дощечки на перехрестях!.. Це ж так важливо.

Капітан Георгіу заспокоїв його:

— Послухай, Тимплару! Я розслідую одну дуже заплутану справу. В ній важить найменша дрібниця. Отож хай тебе не дивують ці мої запитання. Скажи, чи певен ти, що дощечки не було переплутано саме на тому роздоріжжі, де зник твій солдат?

— Певен, пане капітан!

— Добре. Тоді скажи, коли приблизно ти залишив там регулювальника?

— Десь біля десятої ранку, — відказав лейтенант Тимплару.

— А як довго, по-твоєму, проходили головні сили нашої армії?

— Та годин з п'ять!

— Добре, Тимплару. Так воно й було… Можеш іти. Ти, звичайно, розумієш — про нашу розмову нікому ні слова. А твої солдати хай ніде не базікають про зникнення регулювальника.

Лейтенант Тимплару віддав честь і вийшов. Капітан Георгіу, замислившись, сів і запалив.

— Отже, ворожий агент зайняв місце регулювальника Тимплару, це безперечно. І він зробив це, мабуть, не тоді, коли по шосе рухалися війська. Можливо, тут не обійшлося без згоди нашого солдата. Однак таке припущення малоймовірне.

— А я вважаю, що ним не можна нехтувати, — заперечив капітан Раковице. — Зникнення регулювальника — досить важливий факт. Адже його не знайшли ніде.

Але Георгіу ці слова капітана Раковице не переконали.

— Це ще нічого не значить. Мабуть, ви міркуєте так: коли б наш регулювальник не був причетний до цієї змови, то капрал лейтенанта Тимплару натрапив би на його труп. Але, по-перше, його ще можуть знайти завтра вдень; по-друге, заміняючи нашого регулювальника, німці могли обійтися і без вбивства. Цілком можливо, що вони його просто полонили. Та це не так важливо. Нам треба встановити час, коли сталася ця підміна. Мабуть, десь близько четвертої години, бо ви затримали цього лазутчика ще завидна. Тоді постає питання: навіщо вони спрямували обози в інший бік? Щоб дезорганізувати наше постачання?

— Ні! — заперечив відразу Раковице. — Лазутчик не міг сподіватись, що йому пощастить простояти з годину на тому посту. До речі, так воно й сталося…

— Звісно! Але більш вірогідно, що шпигун хотів заплутати рух на якийсь невеликий проміжок часу… А навіщо — це нам не відомо. І чи здійснив він свій задум? Цілком можливо, що ваше втручання звело нанівець його плани. Що ви на це скажете?

— А біс його знає. Мабуть, я таки перешкодив. Бо коли б цей негідник виконав своє завдання, то навіщо йому було стовбичити й далі там. Він зник би відразу.

— Безперечно!

— Тоді чого він вичікував? Адже військові частини вже пройшли. Дорогою могли проїздити тільки обози з боєприпасами.

— Зараз мені це не відомо! Але невдовзі я про все дізнаюсь. Ну, що ж, можна й розходитись. Я мушу ще зустрітися з паном генералом.

— А мені треба зайти до підполковника Барбата. Хочу передати йому наказ.

Біля кабінету начальника штабу вони попрощалися.

Зайшовши до себе в другий відділ, капітан Георгіу застав капітана Смеу.

— Де ти ходиш, друже? Ось уже півгодини я чекаю на тебе!

— А в чому справа?

— У мене важлива розмова.

— Трапилось щось серйозне?

— На щастя, ні. Хай йому чорт, я зараз тільки й кручуся поміж шпигунів та їхніх діянь. Ось послухай. Од колони відстала машина шифрувального відділу. Потерпіла аварію. Начальник, капітан Медря, нічого й не помітив. А хоч би він і побачив, то не надав би тому особливого значення, бо під час переїзду якась поломка — це звичайне явище. В таких випадках шофери виплутуються самі. Але на цей раз вийшло інакше. Скільки не мучився водій, — принаймні він так заявляє, — ніяк не міг знайти якогось дефекту. Отож ця машина залишалась вночі на