Буремні дев'яності - Катаріна Сусанна Прічард

Олф був певний, що в цих покладах стільки золота, що його з лишком вистачить на те, щоб забезпечити заможне життя всьому населенню приїсків. Замість отих жалюгідних халуп, розкиданих у низині й на схилах кряжа, замість смердючих завулків, де з відкритих помийниць текли нечистоти, отруюючи землю й повітря, люди одержать зручні, затишні житла з нормальними санітарними умовами. Місту потрібні світло, вода, лікарні, школи, парки.

Уже багато тонн золота видобуто тут і відправлено за океан. Там хтось купається в розкошах, розтринькуючи мільйони фунтів стерлінгів і навіть гадки не маючи про злигодні, яких зазнали старателі, відкриваючи оці приїски, про тяжку і невпинну боротьбу за існування, яку вони ведуть ще й зараз, особливо в періоди кризи та жорстоких посух.

Олф усе це добре розумів і з почуттям гіркоти думав про свою провину перед старателями. Він не виправдовував себе. Він проклинав свою слабодухість, запопадливу службу хазяям, свій страх втратити роботу. Ну що ж, він дістав по заслузі. Хто стане довіряти людині, яка зрадила своїх давніх товаришів, хай навіть перебуваючи в інших умовах, ніж вони?

Адже що він зробив? Із шкури пнувся, щоб примножити багатства компанії «Мідас», і допомагав своїм хазяям грабувати старателів, хоч знав, на чиєму боці правда. Весь час Олф за це себе зневажав; не міг навіть приховати свого співчуття до старателів перед управляючими та власниками рудників. І ось тепер від нього відсахнулися і ті, й другі. Не так-то легко буде йому знайти нову роботу на руднику, та й на розвідку тепер не підеш. Дінні порвав з ним, і взагалі жоден порядний старатель не захоче мати справу з людиною, яка; зрадила своїх товаришів.

Лорі страх як не хотілося залишати будиночок у затінку зелених перцевих дерев, який поставив для неї Олф недалеко від рудника. Але Мідасівська компанія зажадала, щоб вонн звільнили будинок для нового управляючого, і подружжя Брайрлі переселилося у жалюгідну халупу на Боулдерському шляху. Халупа була зліплена з іржавого листового заліза і майже розвалювалась. Та що поробиш, нічого кращого зараз не пощастило знайти, безтурботно казала Лора. Доведеться потерпіти, поки Олф влаштується на роботу.

Лора не мала сумніву, що її чоловік незабаром одержить місце управляючого на іншому руднику. Олф щодня ходив до Калгурлі, вештався по клубах і трактирах, сподіваючись зустріти якого-небудь золотопромисловця, який візьме його на роботу. Та скоро Олф переконався, що таких, як він, — багато. Людям, що, як і він, пройшли сувору школу життя і праці на приїсках, але не мали ні спеціальної освіти, ні диплома, важко було знайти роботу, а молоді фахівці (їх теж розвелося чимало), в яких були дипломи, та не було практичного досвіду, радо погоджувалися на будь-які умови, щоб цей досвід набути.

Приїскову Асоціацію управляючих рудниками очолювали тепер вчені спеціалісти; вони вимагали включити в гірниче законодавство статтю, що забороняє брати на посаду управляючого людей без дипломів. Олф розумів, до чого все йдеться: рано чи пізно всі, хто не має спеціальної технічної освіти, будуть витіснені з золотодобувної промисловості.

І все-таки Олф гадав, що людині з таким досвідом, як у нього, можна доручити управління рудником. Хіба він не довів цього своєю роботою на Мідасі?

Деякі дрібніші промислові компанії ще й досі віддавали перевагу управляючим старого типу, корінним колоністам — байдуже, чи вони з дипломами геологів та інженерів, чи зовсім без дипломів, — бо ці люди знали країну і довго працювали під землею. А от власники великих англійських та американських підприємств вважали за краще привозити з-за океану своїх спеціалістів і нехтували австралійськими інженерами та металургами.

Рудники закривалися, безробіття зростало, і промисловці в один голос кричали, що це наслідок виснаження золотоносних родовищ, падіння курсу акцій та боротьби старателів за. розсипне золото. Але Олф здогадувався, що насправді все це не так. Його не покидала думка про те, що іноземні промисловці ввійшли в таємну змову, мета якої — остаточно прибрати до рук гірничу промисловість країни. Фінансисти й управляючі рудниками, з якими Олф підтримував стосунки, сподіваючись, що зуміє завоювати їхню прихильність і вони його візьмуть на роботу, на всі заставки лаяли старателів і критикували місцевий уряд, який не спромігся приборкати «непокірну чернь».

Минали тижні й місяці, і кожного вечора Олф повертався курною дорогою з міста стомлений і пригнічений. Спочатку він бадьорився, виходив з дому в білому костюмі й солом’яному брилі, але згодом пустився берега і вже не звертав уваги на те, що штани на ньому пом’яті, а піджак засмальцьований. Він більше став заглядати в чарку, і тепер частенько можна було бачити, як він, хильнувши зайвого, щоб заглушити розпач, загрібає ногами пилюку на дорозі.

Лору це дуже непокоїло. Олф зовсім втратив сон, скаржилась вона. Схопиться серед ночі й міряє кроками веранду. Такий став знервований, дратівливий — слова йому не скажи.

— Звичайно, я розумію — його мучить те, що він сидить без роботи. Таке горе — хоч плач! — вигукувала вона.

Тепер Лора знову почала навідуватись до Саллі, і вони, забувши про сварку, дружили, як і раніше. Еме годинами гралася з юними Гаугами, а Лора виливала подрузі свої жалі.

— Оце недавно в місті зустріла я містера де Морфе і розказала йому про Олфа, — призналася Лора. — Він обіцяв допомогти. «Скажіть Олфу, нехай не журиться. Я знайду йому роботу».

Лора дуже засмутилась, коли Олф став умовляти її поїхати на деякий час до батьків. «Поки ми не зовсім вибилися з грошей», — сказав він. Ця пропозиція образила й розсердила Лору. Лорині батьки ніколи не схвалювали її шлюбу з Олфом, і тільки те, що Олфові спершу таланило, сяк-так примирило їх з ним.

Вряди-годи Лора листувалася з матір’ю, писала їй про успіхи Олфа, про народження онуки. А як їм зараз сутужно — цього батьки не повинні знати! Вони почнуть лаяти Олфа, дорікатимуть їй, що вона їх не послухала