Буремні дев'яності - Катаріна Сусанна Прічард

— На поверхні руди, може, й багатші, — казав він, — але золота не меншає від того, що ми не навчилися видобувати його досконалішими способами. Сірчані руди ніколи не погублять Калгурлі.

І Калгурлі не загинув. Хоч Олфові не судилося дожити до тих часів, не довелося побачити, як високі фабричні димарі вивергають жовті отруйні хмари диму, що заволочують зоряне небо над Золотою Милею і приносять мільйонні прибутки тим, хто за безцінь скупив акції під час колчеданної кризи.

Олф давно вже чекав цього, і все-таки для нього було великим ударом, коли правління повідомило його листом, що рудник продано французькому синдикатові й що представник синдикату, пан Поль Малон, який перебуває зараз у Калгурді, хоче негайно вступити у володіння. Дирекція дякувала містеру Брайрлі за цінні послуги, які він зробив компанії, і просила його сприяти передачі рудника та службових приміщень новим власникам.

Олф, не гаючи часу, подався до пана Малона, який мав свій кабінет у конторі Фріско. Але не Малон, а Фріско зустрів його за дорученням Малона та французького синдикату.

— Здорово, Олфе! — вигукнув Фріско, як завжди, життєрадісно і зичливо. — Хочеш сигару?

Фріско простягнув йому через стіл розкриту коробку з сигарами і, не чекаючи, поки Олф запалить, почав розмову:

— Малон просив мене поговорити з тобою. Такий вже він радий, такий щасливий, що облагодив це дільце з компанією «Мідас»! Ну й людці попалися — давай їм двадцять тисяч фунтів — і край! Як на теперішні часи — справді дорогувато. Та я порадив Малону не скупитись. В нашого синдикату грошей вистачить. Недавно ми купили Глорію і Південно-Західний. Скоро випустимо акції.

Фріско, певне, ще довго розводився б про Малона та про Паризький золотопромисловий синдикат, про його плани й ту роль, яку відіграє в ньому містер де Морфе — його агент і місцевий експерт, — якби в Олфа не виникла підозра, що Фріско навмисне затягує розмову, втішаючись своєю могутністю.

— Я ось що хочу знати, — навпростець запитав Олф, — чи вирішено зі мною?

— Звичайно, аякже! — Фріско враз прибрав заклопотаного вигляду й заговорив, ніби вибачаючись. — Прикро, друже, так прикро, але ж ти знаєш цих іноземців. Скрізь хочуть насадовити своїх людей, поставити нові машини і показати нам, як треба експлуатувати рудники.

— Ну, це вже казна-що! — не стримався Олф. — Ніхто не вижав би з цього мотлоху більше, ніж я.

— Я саме так і казав Малону, — заспокійливо протуркотів Фріско. — Але синдикат повинен влаштувати декого з своїх людей, гірничих інженерів з дипломами, і — тільки це між нами, Олфе, — я чув, що одного з них уже запросили на твоє місце. Я умовляв Малона залишити тебе на руднику, ну, бодай штейгером, але…

— Красно дякую, — сухо перебив його Олф. — Я не збираюсь розписуватися в невмілому керівництві, щоб зробити приємність вашому синдикатові. Бувай здоровий!

Він натягнув капелюха і вийшов з контори.

Олф розумів, що не так-то легко влаштуватися тепер на інший рудник. На приїски насувалася жорстока криза. Навіть акції Калгурлі, найстійкіші з усіх, і ті вперто падали вже цілий місяць. На ринку з’явилися великі партії акцій, і це трохи не спричинилось до паніки.

Спочатку закрився Об’єднаний, слідом за ним — кілька менших рудників. Інші, такі, як, наприклад, Марітана, здавалися здольщикам, і ті цюкали обушком, вигрібаючи все, що можна, з старих пластів. Пішли балачки, що дні процвітання Великого Боулдера канули у вічність, що він ніколи вже не здивує світ нечуваним видобутком чистого золота. А майбутність бідних руд, за висловом одного спеціаліста, «губилася в сяючій невідомості». Телуристі руди і розв’язання «колчеданного страховиська» могли, звичайно, зробити чудо. Але поки що ширились чутки про злиття Айвенго й Підкови, а також деяких інших рудників. Робітників звільняли, власники акцій розорялись і дедалі частішали банкрутства та самогубства. Над золотими приїсками нависла лиховісна тінь невпевненості в завтрашньому дні.

Отож не дивно, що Фріско сяє, мов іменинник, упоравши для Малона та його французького синдикату справу з Мідасом, з гіркотою думав Олф. Зараз не так вже й багато охочих купувати рудники, і Фріско, либонь, перепали непогані комісійні.

Олф криво посміхнувся, думаючи про те, скільки праці вклав він у Мідас — а для чого? Тільки для того, щоб з цього поживився Фріско, а його самого потурили геть. Ну що ж, щастя на війні мінливе, заспокоював себе Олф, а золота промисловість така ж сама жорстока річ, як війна. Щось на зразок оцієї бурської кампанії! Так, це справжнісінька війна, війна фінансових акул проти різного дріб’язку.

Власники рудників у всьому звинувачували старателів — мовляв, це через їхню боротьбу за розсипне золото впав курс на біржі і не стало покупців на акції західноавстралійських Рудників. Та справа була зовсім не в цьому.

Відколи існують приїски, дрібні вкладники за океаном в самій Австралії раз у раз ставали жертвами всіляких афер, шахрайських проектів та спекуляцій. Фінансові тузи дивилися на біржові маніпуляції з акціями рудників як на свій законний бізнес; але широка публіка починала вже вимагати захисту своїх інтересів законодавчим шляхом, вважаючи, що грабувати держателів акцій, приховуючи від них інформацію, на яку вони мають таке ж право, як і великі вкладники, — це все одно, що залазити людині в кишеню.

Всі знали, що більшість членів правління, одержуючи секретну інформацію від своїх управляючих, використовує її для обману дрібних власників акцій та для свого збагачення. Коли з рудника надходили добрі вісті, вони навмисне перекручували їх і поширювали тривожні чутки, а потім скуповували за безцінь всі викинуті на ринок акції, щоб поживитися, коли настане час повідомити про відкриття багатої жили чи про нечуваний вміст золота в руді.

Такі махінації повторювались досить часто і стали звичайним явищем. Настільки звичайним, що зовсім недавно члени правління одного акціонерного товариства в Лондоні просто-таки обурились, коли місцеві пайовики дізналися про багатий вміст золота в партії руди одночасно з ними. Управляючого рудником попередили, щоб це