Буремні дев'яності - Катаріна Сусанна Прічард

Час від часу в цьому людському потоці велично пропливала панама, або солом’яний бриль, або навіть пробковий шолом типу «Стенлі в африканських нетрях»; а то прошмигне тубілець у жалюгідних недоносках колись розкішного європейського туалету. Дружини та дочки управляючих рудниками, крамарів, трактирників і рудокопів рябіли серед натовпу своїми строкатими капелюшками та пишними спідницями, а перша-ліпша гарненька офіціантка з ресторану неодмінно викликала захоплені вигуки своїм ультрашикарним вбранням.

Цього разу всіх приголомшила мадам Малон. Вона приїхала на іподром у паризькому туалеті з сірого шифону, гаптованого срібними блискітками, що облягав її тіло, мов рукавичка. Блискітки миготіли й переливалися від найменшого поруху, але ще дужче сяяли діамантові сережки, браслети та брошка… Однак Лілі, ні на кого не звертаючи уваги, майже весь час щебетала з Бертою, Белл та Ніною.

Саллі й Марі побоювалися, що мадам Малон помітить їх і надто бурхливо привітається в присутності їхніх чоловіків, після чого доведеться мати вельми делікатну розмову, якої вони досі щасливо уникали. Але Лілі тільки один раз поглянула в їх бік, посміхнулася й кінчиками пальців, затягнутих у довгу блакитно-сіру лайкову рукавичку, послала їм поцілунок. Лора, що сиділа з місіс Фіннерті і з кимось із дружин управляючих, підійшла до Саллі та Марі й обурено вигукнула:

— Всі, геть-чисто всі шоковані поведінкою цієї жінки! Хто ж не знає, що ще зовсім недавно вона була дівчиною в закладі мадам Марсель; а тепер декотрі з жінок управляючих змушені сидіти з нею за одним столом на обідах в Малона. Адже він мільйонер і скуповує всі рудники, а вона, кажуть, крутить ним, як тільки хоче.

— Нелегка робота, коли зважити на його товщину, — докинула Саллі.

— Атож, — погодилася Лора. — І треба ж було цьому Малону купити Мідас! Містер де Морфе каже, що Лілі примусила б чоловіка взяти Олфа назад, якби я розповіла їй, який то був удар для Олфа, коли його звільнили з рудника. Та хіба я могла це зробити? Не просити ж про послугу в цієї особи!

— А чому й не попросити? — вихопилось у Марі. — На твоєму місці я так би й зробила… заради Олфа.

— Ну, а я не можу — і край! — роздратовано огризнулася Лора і пішла на своє місце поруч з місіс Фіннерті.

Коли Жан забрав Марі і повів її знайомити з якимсь французом-металургом, який нещодавно приїхав до Калгурлі, Саллі встала і неквапливо пішла до дерева, біля якого вони з Моррісом домовились зустрітися, щоб разом поснідати.

Вона стояла під деревом, чекаючи Морріса, коли повз, неї пройшов Фріско з високою вродливою дівчиною. Серце в Саллі стріпнулось, хоч Фріско став для неї тепер майже чужою людиною. Містер де Морфе, в білому костюмі і дорогій панамі, здавався таким же веселим і безтурботно-самовдоволеним, як у ті дні, коли щойно повернувся з-за кордону. Саллі чула, що він ледве не сів у в’язницю за свої зв’язки з якоюсь шахрайською англійською компанією, та це, здавалось, анітрохи не вплинуло на нього. Дивлячись на Фріско, важко було також повірити, що він зовсім недавно прогорів на фондовій біржі. Він поводився так само впевнено і невимушене, як завжди. Супутниця Фріско озирнулася і швидко підійшла до Саллі.

— Здрастуйте, місіс Гауг, — сказала вона.

— Господи, Вайолет! — здивувалася Саллі. — Як ви тут опинились? Я гадала, що ви в Мельбурні, вчитеся співати.

— Вона співала там в опері, — відповів Фріско солодко-улесливим голосом.

— В хорі, — пояснила Вайолет.

— Та це ж чудово! — вигукнула Саллі з щирою посмішкою і здивувалась, чому дівчина не виявляє ніякої радості.

— Початок справді був непоганий, — сумовито промовила Вайолет. — Може, пішло б і далі. Але мама написала, що тато втратив усі гроші, спекулюючи на акціях, і знову пішов на розвідку, а вона хворіє і не може впоратись без мене. Довелось повернутись додому. Тепер я працюю в барі, в готелі «Біржа».

— Та що ви кажете, Вайолет!

Потім Саллі признавалась, що ледь не розплакалась тоді від образи за дівчину.

— Може, колись ще трапиться нагода почати все заново, — сказала Вайолет, і очі її потемніли від туги. — Але боюся, що буде надто пізно…

Фріско нетерпляче перебив її:

— Дурниці, Ві! Ви ще зможете об’їздити весь світ. Ходімте, а то прогавимо наступний заїзд. Пробачте, місіс Гауг, але ми поставили на Телура. Треба підхльоснути його на прямій.

— Я краще залишуся тут, поговорю з місіс Гауг, якщо ви не заперечуєте, містер де Морфе, — сказала Вайолет холодно. — Зайдіть по мене після верхогонів.

Фріско шпигнув Саллі зухвалим, насмішкуватим поглядом.

— Я, як завжди, безсилий проти вас, мем. Але не позбавляйте мене назовсім товариства моєї чарівної супутниці.

Він повернувся і пішов до скакового поля.

— Містер де Морфе був такий люб’язний, що запросив мене на верхогони, — пояснила Вайолет. — Мені дозволили піти з роботи лише на чотири години, і містер де Морфе обіцяв одвезти мене назад.

— Фріско завжди люб’язний з гарненькими дівчатками, — недбало кинула Саллі. А втім, вона відчувала, що Вайолет і не потрібні застереження. Ця дівчина аж надто звикла до лестощів та упадань чоловіків, щоб надавати їм значення. Видно, вона й зараз дуже невисокої думки про чоловіків і така ж байдужа до їхніх залицянь, як тоді, коли ще працювала офіціанткою в трактирі Джіотті.

— Я вчилася в Мельбурнській консерваторії, — стримуючи хвилювання, розповідала Вайолет. — Це було чудово, місіс Гауг! Вчителька співів була задоволена, мною, бо я дуже старалась і багато працювала. Вона обіцяла дати мені рекомендацію, коли я поїду за кордон. Потім мене взяли хористкою в оперу. Там співали знамениті іноземні артисти. Все було як у казці. Я вже готувалася дублювати Марту у «Фаусті». І тут прийшла телеграма від мами: «Тяжко хвора. Повертайся негайно». Я знала, що вона чекає дитину і що тато, все згайнувавши, подався на розвідку. Ну що мені було робити? Я боялась, що мама помре і діти залишаться без догляду. Про те, щоб дати мені відпустку, в театрі навіть слухати не хотіли. Довелось порушити контракт.