Буремні дев'яності - Катаріна Сусанна Прічард

Але траплялися й інші випадки. Зловтішно посміхаючись, Олф пригадав, як одного разу в Лондоні перемогла дрібнота. Запідозривши обман і перехопивши якимсь чином телеграму управляючого рудником до свого брата, група держателів акцій скликала загальні збори акціонерів і вигнала геть акул, що засіли в правлінні.

Скандал навколо Об’єднаного та контракт «Великого Боулдера» з Боулдерською компанією збагачувальних заводів відкрили очі широкій публіці, показавши, що в золотопромислових колах навіть люди з гучною репутацією не гребують нічим і при першій нагоді ладні ошукати рядових акціонерів.

Хіба можна вигадати більше шахрайство, щоб обманути довіру акціонерів, ніж контракт між «Великим Боулдером» та збагачувальною компанією?

«Великий Боулдер» потрапив у скрутне становище, його окислені руди майже вичерпалися. Тоді, як казали, Зеб Лейн порадив правлінню компанії укласти контракт з Боулдерською компанією збагачувальних заводів на обробку хвостів та сірчаних руд. Контракт гарантував збагачувальній компанії на перший час п’ятнадцять сотих унції золота з тонни руди і сорок процентів від усього видобутку, а решта мала йти компанії «Великий Боулдер». Отож виходило, що руди з вмістом золота понад одну унцію Великий Боулдер обробляв сам, а прибутки від сульфідів та хвостів ділив з компанією збагачувальних заводів. На рудниках з незначним вмістом золота ця компанія мала величезні прибутки, а Великий Боулдер терпів збитки.

Тим часом акції Великого Боулдера та деяких інших рудників Боулдерського кряжа нестримно падали. Вони котирувалися вдвоє нижче, ніж півроку тому. Кілька акціонерів, відчувши щось лихе, зажадали розслідування, і шахрайство розкрилось.

Компанія «Великий Боулдер» знайшла гроші — ні більше ні менше як двадцять тисяч фунтів стерлінгів — на фінансування Боулдерської збагачувальної компанії. Зеб Лейн та ще кілька членів правління «Великого Боулдера» одночасно входили і до правління збагачувальної компанії. Вони тримали в своїх руках контрольний пакет акцій і використовували Боулдерську збагачувальну компанію для спустошення гаманців акціонерів «Великого Боулдера».

Крім того, члени правління «Великого Боулдера», як довірені особи акціонерів, ділили між собою чотири з половиною тисячі фунтів щороку і, як засновники, були добре забезпечені акціями, які дісталися їм майже даром.

— «Великий Боулдер» — одна з найстаріших золотопромислових компаній Західної Австралії, — сказав Біллі Барнетт, коли всі карти були розкриті. — Вона платила величезні дивіденди, і хоч багато хто вважав це особистою заслугою панів директорів, я все-таки гадаю, що золото створив бог, а правління лише встановило дробарку з тридцятьма товкачами.

Він згоден визнати, що «наші директори могли керуватися високими і благородними почуттями, на які лише здатні члени правління акціонерного товариства»; однак вони уклали, м’яко кажучи, «недозволену угоду» за рахунок своїх акціонерів.

— Могли вже просто подарувати рудник збагачувальній компанії, чого ж церемонитись, — вигукнув з місця другий акціонер. І викликав глузливий сміх аудиторії, зачитавши статтю контракту, в якій говорилось, що «Боулдерська збагачувальна компанія повинна вжити всіх заходів до того, щоб запобігти втратам золота внаслідок крадіжок та несумлінності».

Крах Об’єднаного ще глибше розкрив закулісні махінації золотопромисловців і їх мету.

Він наочно показав, що заокеанські власники великих золотопромислових підприємств були зацікавлені не так у збільшенні видобутку золота, як у біржовій грі. Члени правління компаній, їх родичі та друзм наживалися на «внутрішній інформації», яку вони одержували потай від рядових акціонерів. Вони гріли руки на випуску акцій «липових» золотоносних ділянок чи не більше, ніж на акціях найбагатших рудників. Добування золота стало засобом шахрайського пограбування безлічі легковірних людей через біржу, а самі рудники перетворилися на своєрідних «темних конячок», справжні достоїнства яких хазяїн скакової стайні підступно зберігає м таємниці.

Коливаннями на фондовій біржі заправляла могутня купка лондонських фінансистів. Розібратися в їхній грі було нелегко, проте Олф досить надивився на неї і приблизно здогадувався, що зараз вони грають на пониження і створюють депресію, щоб прибрати до рук усі хоч якоюсь мірою цінні рудники на золотих приїсках. «Австралійські вкладники стоять поперек горла англійським ділкам», — сказав якось у присутності Олфа приїжджий магнат. Політика цих ділків, очевидно, зводилась до того, щоб проковтнути дрібного незалежного австралійського вкладника і скупити його акції, а потім відродити рудники, нагнати ціни на акції і створити навколо калгурлійських приїсків новий бум.

Що ж ото сказав Зеб Лейн на сніданку в правлінні Південного Калгурлі кілька днів тому? — пригадував Олф. Ага, ось що: «Над приїсками зараз згустилися грозові хмари, але він певен, що скоро прогляне сонце і для всього району настане ера процвітання». Річард Гамільтон, управляючий Великим Боулдером, погодився з ним щодо «хмар», але від себе додав, що шлях до оздоровлення треба шукати в «дешевій обробці великої кількості бідних руд».

«Все це й без них відомо», — роздумував Олф. Та якби населення приїсків стало ждати того процвітання, довелося б йому йти з торбою по світу. Велике щастя, що в боротьбі за розсипне золото перемогли старателі — може, цим вони врятували приїскові міста від страшного лиха. Розсипища в руках народу — це в якійсь мірі матеріальна сила, що удержує гроші в країні і створює обіг. Певна річ, якби старателі програли, знизилася б і заробітна плата на рудниках.

Дінні казав, що у робітників, як у мурашок, є якесь особливе передчуття лиха, що їм загрожує. Саме тому вони й виступили так одностайно на захист своїх прав, проти грабіжницьких зазіхань англійських капіталістів. Але їх боротьба водночас була спрямована і проти своєї власної правлячої верхівки. Ставлячи особисту наживу вище національних інтересів та демократичних принципів, місцеві багатії ладні були розпродати країну заокеанським фінансистам, щоб тільки зберегти свої вкладення в іноземних акціонерних компаніях. І лише мужність та рішучість старателів врятували Західну Австралію від цієї зради.

«Але цього замало. Треба законодавчим шляхом покласти край зловживанням з акціями, — думав Олф, — треба сприяти розвиткові вітчизняної промисловості і домогтися того, щоб приїски й уся країна користувалися скарбами, що їх дають рудники».

Неправда, що золото в рудниках вичерпалось. Олф вірив у багатства Золотої Милі й усього краю. Гірський кряж, що простягнувся за містом, з його вивітреними у плині віків скелями, таїть у собі найбагатші в світі поклади золота.

А в глибинних