Жінка у білому - Вилки Коллінз

— Я відлічую час не від сьогоднішнього дня, Меріан. Усе, що зробив я сьогодні, зводиться до одного: я просив іншу людину зробити все за мене. Тож я лічу від завтрашнього дня...

— Чому від завтрашнього?

— Тому що від завтрашнього дня я почну діяти сам.

— Як?

— Поїду в Блеквотер першим поїздом, а повернуся, сподіваюсь, увечері.

— У Блеквотер?!

— Так. У мене був час подумати, відколи я пішов від містера Кірла. Його думка в одному збігається з моєю: ми повинні будь-що-будь відшукати дату Лориного від'їзду з Блеквотер-Парку до Лондона. Це єдине слабке місце у змові й, напевне, єдина змога довести, що вона жива людина. Треба визначити дату, якого числа це було!

— Інакше кажучи, — уточнила Меріан, — треба довести, що Лора виїхала з Блеквотер-Парку вже після того, як лікар зареєстрував її смерть?

— Саме так.

— Чому ви гадаєте, що це могло бути опісля? Лора нічого не може повідомити нам про час свого прибуття в Лондон.

— Але ж директор лікарні сказав вам, що Анну Катерік прийняли до лікарні двадцять сьомого липня. Я сумніваюся, щоб граф Фоско міг ховати Лору в Лондоні, тримаючи її в непритомному стані, більше, ніж одну ніч. З усього видно, що вона виїхала двадцять шостого і приїхала в Лондон надвечір, тобто на другий день після дати своєї «смерті», зазначеної в медичному висновку. Якщо ми зможемо визначити й довести це, ми виграємо наш процес проти сера Персіваля й графа.

— Так, так, я розумію! Але як добути цей доказ?

— Звіт місіс Майклсон підказує мені два шляхи. Один із них — розпитати лікаря, містера Доусона, який повинен знати, коли він знов почав навідуватися до Блеквотер-Парку після Лориного від'їзду. А другий — розпитати всіх у готелі, де сер Персіваль зупинився тієї ночі, коли сам-один вирушив у дорогу. Ми знаємо, що він вирушив через кілька годин після Лориного від'їзду, — і таким чином визначимо дату. Слід, принаймні, зробити цю спробу, і я вирішив зробити її завтра.

— А якщо ви нічого не довідаєтеся? Я припускаю гірше, Волтере, але сподіватимусь на краще, навіть коли спочатку нам випадатимуть самі розчарування та невдачі. Припустімо, ніхто не зможе допомогти вам у Блеквотері?

— Тоді лишаються двоє людей в Лондоні, котрі можуть допомогти й допоможуть: сер Персіваль і граф. Ні в чому не винні люди могли забути дату, але ці двоє винні, й вони її пам'ятають. Якщо завтра мене спіткає невдача, надалі я маю намір змусити одного з них чи й обох зізнатися у всьому.

На обличчі Меріан відбилося все її жіноче єство.

— Почніть з графа! — нетерпляче шепнула вона. — Почніть з графа, заради мене!

— Ми повинні почати — заради Лори — там, де маємо більше шансів на успіх, — відповів я.

Краска знов відхлинула з її обличчя. Меріан сумовито похитала головою.

— Так, — мовила вона. — Ви слушно кажете. І як я могла бовкнути таку дурницю? Я вчуся бути терплячою, Волтере, й нині це у мене виходить ліпше, ніж бувало в щасливіші колишні дні. Але щось у мені ще зосталося від моєї давньої запальності, й тільки я здумаю про графа — так вона й дається взнаки!

— Дійде й до нього черга, — запевнив її я. — Але пам'ятайте: ми ще не відкрили темних плям у його минулому житті. — Я трохи зачекав, щоб вона цілком оговталась, а тоді проговорив вирішні слова: — Меріан! Ми з вами обоє знаємо про одну темну пляму в біографії сера Персіваля...

— Ви про його таємницю?

— Так! Його таємниця. Це наша єдина зброя проти нього. Нічим іншим — тільки цим я зможу вибити з-під його ніг твердий грунт безпеки. Тільки розкривши його таємницю, я витягну баронета в усій його мерзотності на світло денне. Хоч би що там скоїв граф, а сер Персіваль погодився на змову проти Лори не лише заради грошей. Адже ви самі чули, як він казав графові про свою впевненість у тому, що його дружина знає досить, щоб погубити його? Адже ви самі чули, як сер Персіваль казав, що він пропаща людина, коли буде розголошено таємницю, яку знала Анна Катерік?

— Так, так! Я чула!

— Отож, Меріан, коли нам не зостанеться нічого іншого, я маю намір розкрити його таємницю. Моє давнє передчуття досі не полишає мене. Я знов кажу, що жінка в білому й після своєї смерті грає величезну роль у спільній долі всіх нас трьох. Розв'язка визначена, розв'язка наближається — й Анна Катерік навіть із могили вказує нам шлях!

V

Про мої пошуки в Гемпшірі можна розповісти кількома словами. Вирушивши з Лондона рано-вранці, над полудень я вже й добувся до оселі містера Доусона. Наша зустріч нічого не дала, ніскільки не наблизила мене до мети.

Записи в реєстраційній книзі містера Доусона точно свідчили, якого саме числа він поновив свої візити до міс Голкомб у Блеквотер-Парку, але вирахувати за цими записами, якого саме числа леді Глайд поїхала в Лондон, можна було тільки з допомогою місіс Майклсон, а та, наскільки мені було відомо, такої допомоги надати не могла. Вона не могла пригадати (та й хто з нас пригадав би на її місці?), скільки часу проминуло від дня від'їзду леді Глайд до нової появи лікаря в Блеквотер-Парку. Вона була майже певна, що розповіла міс Голкомб про від'їзд її сестри наступного ж дня після цієї події, але котрого це було числа — не пам'ятала. Не пам'ятала вона, навіть приблизно, через скільки днів після від'їзду пані надійшов недатований лист від мадам Фоско. І, нарешті, мов на довершення всіх невдач, сам лікар, нездужавши в ті дні, не записав, котрого числа блеквотерський садівник переказав йому запрошення місіс Майклсон.

Утративши всяку надію добитися корисних відомостей від містера Доусона, я вирішив спробувати визначити дату прибуття сера Персіваля в Нолсбері.

Це був просто якийсь фатум! Коли я приїхав у Нолсбері, старий готель був на замку, а на стінах були наліплені оголошення про продаж. Мені пояснили, що, відколи проклали залізницю, справи тут занепали. Приїжджі здебільшого тепер зупинялися в новому готелі, біля станції, а старий готель (де, як ми знали, ночував сер Персіваль) стояв уже місяців два зачинений. Власник готелю виїхав з усім своїм збіжжям і