Жінка у білому - Вилки Коллінз
— Перш ніж заговорити про справи, заради яких я прийшов сюди, — сказав я, — мушу попередити вас, містере Кірл, що навіть найкоротшим викладом заберу чимало вашого часу.
— Мій час у розпорядженні міс Голкомб, — відказав він. — У всьому, що стосується до її справ, я заступаю як повірник мого компаньйона, містера Гілмора. Він сам просив мене про це, коли змушений був тимчасово облишити практику.
— Дозвольте запитати: містер Гілмор в Англії?
— Ні, він проживає у своєї рідні в Німеччині. Почувається він уже літне, але ще невідомо, коли повернеться.
Поки ми обмінювалися цими фразами, він щось шукав серед паперів у себе на столі, а це дістав запечатаного листа. Мені здалося, ніби він хоче простягти його мені, але, мабуть передумавши, поклав листа на стіл, зручніше вмостився в кріслі й мовчки став чекати, що я йому скажу.
Не витрачаючи більше часу на вступні слова, я почав свою розповідь і ознайомив його з фактами, вже описаними на цих сторінках.
Він був юристом до самих кісток, і все ж я вивів його із професійної незворушності. Поки я договорив, він не раз уривав мою мову вигуками подиву й недовіри. Я все-таки дійшов до кінця своєї розповіді й хоробро поставив йому єдино важливе запитання:
— Що ви про це думаєте, містере Кірл?
Він був надто обачний, щоб отак зразу відповісти мені, не оговтавшись спочатку, не зібравши докупи думок.
— Перш ніж сказати вам мою думку, — мовив він, — я попрошу дозволу поставити вам кілька запитань, щоб було більше ясності.
Його запитання були гострі, підозріливі, недовірливі. Після кількох таких запитань я переконався, що він має мене за жертву обману і, коли б не рекомендаційний лист міс Голкомб, ладен був би запідозрити мене в бажанні здійснити якесь особливо хитромудре шахрайство.
— Чи вірите ви, що я говорив вам правду, містере Кірл? — запитав я, коли він перестав мене допитувати.
— Щодо ваших особистих переконань, то я певен, що ви говорите правду, — відповів він. — Я глибоко шаную міс Голкомб, тож поважаю і чоловіка, якому вона довіряє бути посередником у такій важливій справі. Я піду навіть далі, коли хочете, й погоджуся з чемності, аби уникнути суперечок, що тотожність цієї жінки з леді Глайд є незаперечний факт для міс Голкомб і для вас. Але ж ви прийшли до мене по юридичну пораду. Як юрист, і тільки як юрист, я зобов'язаний сказати вам, містере Гартрайт, що ви не маєте бодай найменших доказів, щоб розпочати судову справу.
— Це сильно сказано, містере Кірл.
— Я постараюся довести це так само переконливо. Свідчення про смерть леді Глайд ясні й цілком задовільні. Її рідна тітка свідчить, що вона приїхала в дім графа Фоско, захворіла й померла. Є ще медичний висновок про її смерть, що настала від природних причин. Є факт її похорону в Ліммеріджі й остаточне свідчення — напис на надгробку. Ось ті факти, які ви хочете заперечити. Якими доказами ви можете підкріпити вашу заяву про те, що особа, котра померла й була похована, — не леді Глайд?.. Ось розгляньмо головні пункти вашої заяви й подивімося, чого вони варті. Міс Голкомб їде до якоїсь приватної лікарні й там бачить якусь пацієнтку. А нам відомо, що жінка, Анна Катерік на ім'я, незвичайно схожа на леді Глайд, утекла з тієї лікарні; відомо також, що особа, повторно прийнята до лікарні в липні, зветься Анна Катерік; відомо, що джентльмен, котрий привіз її туди, застерігав містера Ферлі: душевнохвора Анна Катерік стверджує, нібито вона — його померла небога; і справді вона, Анна Катерік, неодноразово заявляє в лікарні (де їй ніхто не вірить), нібито вона є леді Глайд. Оце такі факти. Що ви можете їм протиставити? Те, що міс Голкомб упізнала в тій жінці свою сестру? Але подальші події суперечать цьому, роблять цей факт уразливим. Чи заявила міс Голкомб директорові лікарні про визначення особи своєї гаданої сестри, чи вжила законних заходів, щоб забрати її звідти? Ні! Вона таємно підкупила доглядальницю і влаштувала втечу. А коли пацієнтку звільнили таким сумнівним шляхом і привезли до містера Ферлі — чи впізнав він її? Чи засумнівався він хоч на мить у смерті своєї небоги? Ні. Чи впізнали її слуги? Ні. Чи залишилась вона поблизу рідного дому, щоб добитися визнання своєї особи шляхом подальших випробувань і доказів? Ні. Її таємно везуть у Лондон. Тим часом ви також упізнали в ній леді Глайд, але ж ви не родич, ви навіть не давній друг родини. Слуги свідчать проти вас, і містер Ферлі свідчить проти міс Голкомб, а сама гадана леді Глайд дає дуже суперечливі свідчення. Вона заявляє, що ночувала ніч в одному лондонському домі. Ви самі кажете, що вона там не була. Ви самі припускаєте, що її душевнии стан не дозволяє піддавати її хоч якому допиту з боку судових властей, що вона не може сама довести свою правоту. Я пропускаю дрібніші факти, щоб не втрачати часу. І я питаю вас: коли б ця справа пішла нині до суду, на розгляд присяжних, зобов'язаних визнавати факти, а не припущення, де ваші незаперечні докази?
Я мовчав. Мені треба було зібрати докупи думки, зміркувати, перш ніж відповісти йому. Це вперше обидві історії, Лори й Меріан, постали переді мною з погляду сторонньої людини; вперше я по-справжньому усвідомив, які жахливі перепони лежать на нашому шляху.
— Безперечно, — сказав я, — факти у вашому викладі свідчать проти нас, але...
— ...але ви гадаєте, що їх можна заперечити поясненнями, — вставив містер Кірл. — Дозвольте сказати вам те, що я знаю з досвіду. Коли англійський суд має вибирати між фактами, що лежать на поверхні, й довгим поясненням підґрунтя цих фактів, він завжди віддає перевагу фактам, а не поясненням. Наприклад, леді Глайд (так я називаю, аби уникнути суперечки, даму, інтереси якої ви захищаєте) твердить, нібито вона ночувала в одному домі, а доведено буде, що вона там не ночувала. Ви пояснюєте цю обставину її хворобливим душевним станом і таким чином робите метафізичний висновок. Я не кажу, що ваше
