Жінка у білому - Вилки Коллінз

— Але хіба неможливо терпляче й старанно зібрати нові докази? — наполягав я. — Міс Голкомб і я маємо кілька сотень фунтів...

Він із погано прихованим жалем подивився на мене й похитав головою.

— Добре обдумайте все, містере Гартрайт, хоч би й з вашого погляду, — сказав він. — Якщо ваша думка щодо сера Персіваля й графа Фоско слушна (затямте, я її не поділяю), на вашому шляху до нових доказів ви зіткнетеся з усілякими перешкодами, які тільки можна уявити. Вам доведеться мати діло з юридичними труднощами й тяганиною, бо кожен пункт вашої справи систематично заперечуватиметься. На той час, коли ми витратимо тисячі замість сотень, які маємо, справа вирішиться, найімовірніше, не на нашу користь. Питання про визначення особи в тих випадках, де між двома людьми існує велика схожість, — найтрудніше з усіх питань. Найтрудніше, навіть коли немає такої плутанини, яка є в справі, що її ми з вами обговорюємо. Я дійсно не бачу, яким чином можна пролити світло на цю незвичайну історію. Хай навіть, припустімо, жінка, похована на ліммеріджському цвинтарі, — не леді Глайд, але ж, за вашими словами, вона була так схожа на ту, іншу, що, навіть добившись дозволу властей розкопати могилу й оглянути тіло, ми нічого не доведемо. Одне слово, немає з чого робити процес. У вас, містере Гартрайт, і справді немає ніяких доказів!

Та я був переконаний, що підстави для процесу є, і вирішив зайти з іншого боку.

— Невже, крім прямого визначення особи леді Глайд, не існує інших доказів, які ми могли б навести? — спитав я.

— Але ж у вас їх немає, — заперечив він. — Найпростішим і найпереконливішим з усіх доказів було б порівняння дат, однак, наскільки я розумію, цього доказу ви не маєте. Коли б ви могли довести, що між датою, зазначеною в лікаревому свідоцтві, й датою прибуття леді Глайд у Лондон є невідповідність, справа обернулася б зовсім інакше, і я перший сказав би: «Розпочинаймо процес».

— Може, я ще зумію засвідчити цю дату, містере Кірл.

— Того дня, коли ви її засвідчите, містере Гартрайт, вашу справу, вважайте, виграно. Якщо зараз ви маєте якісь міркування щодо цього, скажіть мені. Побачимо, може, я зумію дати вам пораду.

Я задумався. Ні економка, ні Лора, ні Меріан не здатні були допомогти нам. Найімовірніше, єдиними людьми, що знали дату від'їзду Лори з Блеквотер-Парку, були сер Персіваль і граф Фоско.

— Поки що я не знаю, яким чином визначити цю дату, — сказав я, — бо не можу придумати, хто може її знати, крім графа Фоско й сера Персіваля Глайда.

На спокійному, уважному обличчі містера Кірла вперше з'явилась усмішка.

— Зважаючи на те, яка думка склалася у вас про поведінку цих двох джентльменів, — зауважив він, — я не думаю, що ви сподіваєтесь дістати допомогу від них? Якщо вони змовились і добули великі суми грошей шахрайським шляхом, навряд чи вони зізнаються в цьому.

— Їх можна змусити зізнатись, містере Кірл.

— Хто ж їх змусить?

— Я.

Ми обидва підвелися. Він уважно, з більшою цікавістю, ніж досі, подивився мені в обличчя. Видно було, що я трохи збентежив його.

— Ви дуже рішучі, — сказав він. — Безперечно, ви маєте на те особисті причини, якими я не маю права цікавитись. Якщо ви добудете докази — такі, щоб можна було з ними розпочинати процес, — я можу тільки сказати, що тоді буду весь до ваших послуг. Але мушу попередити вас (оскільки в судових справах завжди зачіпається й матеріальна зацікавленість): навіть коли ви остаточно доведете, що леді Глайд жива, навряд чи вдасться повернути її капітал. Італієць, певне, виїде з Англії раніше, ніж розпочнеться процес, а грошові труднощі сера Персіваля такі численні й невідкладні, що його теперішнє багатство чи не все піде на виплату боргів кредиторам. Ви, звичайно, розумієте...

Тут я урвав його:

— Прошу вас, не треба обговорювати матеріальні справи леді Глайд, — сказав я. — Я нічого не знав про них у минулому й не знаю тепер. Знаю тільки, що вона втратила все, що мала. Ви слушно припускаєте, що я маю особисті причини заступатися за скривджену леді Глайд, і я хочу, щоб і надалі серед цих причин не було корисливості...

Він намагався перепинити мене й пояснити свою думку до кінця. Але, відчувши, мабуть, що він сумнівається в моїй безкорисливості, я трохи розпалився й говорив далі, не зупиняючись, щоб вислухати його.

— Ніякої матеріальної зацікавленості, — сказав я, — ніякої думки про особисту вигоду немає в тій послузі, яку я збираюся зробити для леді Глайд. Її, мов чужу, вигнали з рідного дому; на могилі її матері викарбували брехливий напис, що проголошує про її смерть, а по світу ходять, живі-здорові й непокарані, двоє чоловіків, винних у всьому цьому! В присутності всіх людей, що йшли за труною на фальшивому похороні, її рідний дім одчинить перед нею двері. За розпорядженням голови її родини знищать той брехливий напис на надгробку, а ті двоє поплатяться за своє лиходійство, і покараю їх я, дарма що правосуддя, яке засідає по судах, безсиле притягти їх до відповідальності. Я присвятив своє життя цій меті — поновити права знедоленої жінки, і сам-один, із божою поміччю, досягну її!

Він відступив від столу й нічого не сказав. Його обличчя без слів промовляло, що він вважає моє рішення безглуздим, але розуміє, що давати мені поради — марна справа.

— Хай кожен з нас зостанеться при своїй думці, містере Кірл, — сказав я. — Майбутнє розсудить, хто з нас мав слушність, а хто ні. А зараз я хочу сказати вам велике спасибі за увагу, з якою ви мене вислухали. Ви докладно з'ясували мені, що закон ніде й ні в чому не може нам допомогти. Ми не маємо юридичних доказів і ми не досить багаті, щоб оплатити судові витрати. Добре вже, що ми знаємо хоч це.

Я вклонився і пішов до дверей. Він покликав мене назад і дав мені листа, якого був поклав перед собою на стіл на початку розмови.

— Пошта принесла його кілька днів тому, — сказав він. — Може, ви будете такі ласкаві й віддасте його адресатці? Прошу вас при цьому переказати міс Голкомб, що я щиро шкодую, що не можу поки що допомогти їй нічим, окрім поради, — боюсь,