Жінка у білому - Вилки Коллінз

Поки він говорив, я дивився на листа. Адресовано його «Міс Голкомб, через містерів Гілмора й Кірла, Чансері-Лейн». Почерк був мені зовсім незнайомий.

Виходячи, я поставив містерові Кірлу останнє запитання:

— Чи не знаєте ви часом, сер Персіваль Глайд досі перебуває в Парижі?

— Він повернувся в Лондон, — відказав містер Кірл. — Таке, принаймні, я чув од його повірника, якого здибав учора.

Після цього я вийшов з контори.

Вийшовши на вулицю, я з обачності пішов прямо, не роззираючись, щоб не привертати до себе нічиєї уваги. Я дійшов до одного з найтихіших скверів Голборна, а тоді різко зупинився й подивився назад — за мною простягався довгий відтинок тротуару.

Двоє чоловіків теж зупинилися на розі сквера й почали розмовляти. Вмить зміркувавши, я повернув назад, щоб пройти повз них. Коли я наблизився, один із них відійшов і звернув за ріг, де від скверу вела вулиця. Другий зостався, де стояв. Минаючи його, я глянув на нього і зразу ж упізнав одного з тих, що вистежували мене ще перед моїм від'їздом з Англії.

Коли б я міг дати серцю волю, я б, напевне, завів мову із шпигом і кінчив тим, що збив би його з ніг. Але я повинен був зважати на можливі наслідки. Якби я хоч раз скомпрометував себе публічно, тим я сам дав би в руки серові Персівалю зброю проти себе. Вибору не було — лишалось тільки відповідати на хитрість хитрістю. Я звернув на вулицю, куди пішов другий чоловік, і, помітивши, що він сховався в під'їзді, пройшов повз нього. Цього я бачив уперше й зрадів нагоді роздивитися його зблизька, на випадок майбутніх зіткнень. Потім я знову пішов у північному напрямку, аж до Нью-Роуд. Тоді звернув на захід (обидва шпиги все йшли за мною назирці) й зачекав у такому місці, звідки, я знав, недалеко було до зупинки кебів. Я сподівався взяти швидкого двоколісного кеба, який проїжджав би мимо впорожні. За кілька хвилин мені трапився такий. Я вскочив у нього й наказав кучереві гнати щодуху до Гайд-Парку. Позаду не було іншого такого кеба, якого могли б узяти шпиги. Я побачив, як обидва кинулися бігти за мною, — гадаючи, певне, добігти так до зупинки чи до першого-ліпшого кеба. Але ми зразу ж відірвалися від них, і, коли я сказав кучерові зупинитись і вийшов, їх ніде не було видно. Я перейшов Гайд-Парк і на відкритому просторі пересвідчився, що позбувся переслідувачів. Коли нарешті я повернув додому, збігло вже чимало годин, було зовсім поночі.

Меріан чекала на мене сама в нашій крихітній вітальні. Вона умовила Лору лягти спати, пообіцявши показати мені, що та намалювала, як тільки я повернуся. Бідний, несміливий ескіз, такий незначний сам собою, але такий зворушливий споминами, що їх він навіював, стояв на столі. Щоб він не впав, його з обох боків підтримували дві книжки. Близько, щоб малюнок був якнайкраще освітлений, горіла єдина свічка, яку ми могли собі дозволити. Я сів і почав дивитися на нього, пошепки розповідаючи Меріан про все, що сталось. Перегородка, яка відділяла нас від другої кімнати, була така тонка, що ми, коли б прислухались, могли б почути Лорине дихання, а коли б заговорили вголос, то й розбудили б її.

Меріан вислухала цілком спокійно мою розповідь про побачення з містером Кірлом. Та обличчя її спохмурніло, коли я розказав їй про повернення сера Персіваля і про те, що мене вистежували від самої повірникової контори.

— Лихі вісті, Волтере, — сказала вона, — найгірші, які тільки можуть бути. Маєте ви ще щось розповісти мені?

— Маю щось вам передати, — відповів я, вручаючи їй листа, якого довірив мені містер Кірл.

Меріан тільки глянула на конверта і впізнала почерк.

— Ви знаєте, хто вам пише? — спитав я.

— Ще й як знаю, — відповіла вона. — Мені пише граф Фоско.

І розпечатала конверта. Ще й не дочитавши листа, густо зашарілась; очі її блищали гнівом, коли вона простягла мені листа, щоб і я його прочитав.

У ньому були такі рядки:

«Шанобливе захоплення, — достойне і мене, й Вас, — спонукає мене, божественна Меріан, сказати Вам, заради Вашого спокою, два втішні слова: не бійтеся нічого! Нехай Ваш витончений розум підкаже вам необхідність лишатися в самотині й невідомості. Дорога й прекрасна жінко, не шукайте небезпечного розголосу. Зречення високе — дотримуйтесь його. Скромний домашній затишок завжди милий — втішайтеся ним. Життєві бурі минають стороною долину всамітнення — живіть собі, люба пані, в тій долині.

Чиніть так — і своїм словом я дозволю Вам не боятися нічого. Ніякі нові злигодні не вразять Вашої чутливості — чутливості, дорогоцінної для мене, як моя власна. Більш ніхто Вам не дошкулятиме, ніхто не переслідуватиме гарненької подруги Вашого усамітнення. Вона здобула новий притулок у Вашому серці. Безцінний притулок! Я заздрю їй і лишаю її там.

Останнє слово, останнє ніжне батьківське застереження, і я відірвусь від чарівного щастя звертатися до Вас — закінчу ці пристрасні рядки.

Не йдіть далі, зупиніться! Не зачіпайте нічиїх життєвих інтересів! Не погрожуйте нікому! Не змушуйте мене — благаю Вас! — перейти до дій, мене, людину дії, коли я плекаю одну-єдину мрію: лишатися бездіяльним, стримувати свою далекосяжну енергію і заповзятливість — заради Вас! Якщо Ви маєте нерозважних друзів, погамуйте їхній прикрий запал. Коли містер Гартрайт повернеться до Англії, не спілкуйтеся з ним. Я йду своєю стежкою, а Персіваль іде за мною по п'ятах. Того дня, коли містер Гартрайт ступить на ту стежку, горе йому — він пропаща людина!»

Єдиним підписом під цими рядками була велика літера «Ф», обплутана вигадливим плетивом ліній. Я шпурнув листа на стіл — із тією зневагою, яку почував до нього.

— Він намагається залякати вас — певна прикмета, що він сам боїться, — сказав я.

Вона була надто щира жінка, щоб поставитися до листа, як я. Зухвала фамільярність тих виразів обурила її вкрай. Коли вона подивилася на мене через стіл, її кулаки були зціплені на колінах і давній палкий гнів запалив її очі й щоки.

— Волтере! — сказала вона. — Якщо коли-небудь ці двоє опиняться у ваших руках і ви захочете помилувати одного з них, нехай це буде не граф!

— Я збережу цього листа, Меріан, щоб він нагадав мені про ваші слова, коли настане час.

Я сховав листа до свого записника, а вона пильно глянула на мене.