Твори в 4-х томах. Том 1 - Ернест Міллер Хемінгуей
Після сьомого раунду Джек сказав:
— Моя ліва починає важчати.
Від цього моменту повернуло на поразку. Спершу майже непомітно. Одначе коли перед тим він сам провадив бій, то тепер його провадив Уолкотт; коли раніше, він був цілком убезпечений, то тепер опинився під постійною загрозою. Він уже не міг стримати Уолкотта лівою. Збоку здавалося, ніби все йде, як і перше, але тепер Уолкоттові рукавиці, замість того щоб минати Джека, щоразу влучали його. Він діставав страшні удари в корпус.
— Котрий це буде раунд? — спитав Джек.
— Одинадцятий.
— Більше не можу, — каже він. — Ноги підтинаються.
Якийсь час перед тим Уолкотт хоч і влучав Джека, проте не сильно вражав його. Виходило як у бейсболі, коли гравець, ловлячи м'яч, немовби осаджує його і тим послаблює силу удару. Та тепер Уолкотт почав бити дужче. Він молотив руками, як машина. Джекові тільки й лишалося, що пробувати блокуватись. А збоку навіть не видно було, який то жорстокий побій.
Між раундами я масажував йому ноги; м'язи тремтіли в мене під руками весь час, поки я їх розтирав. Він знемігся до краю.
— То як воно? — спитав він Джона, повертаючи до нього розпухле обличчя.
— Це його бій.
— Думаю ще трохи продержатися, — каже Джек. — Не хочу, щоб цей виродок мене поклав.
Усе виходило так, як він передбачав. Він знав, що не подужає Уолкотта. Не мав уже тієї сили. Однак усе було гаразд гроші вкладено напевне, і тепер він хотів закінчити бій собі на втіху. Він не хотів піти з рингу нокаутований.
Пролунав гонг, і ми підштовхнули Джека вперед. Він поволі пішов на середину. Уолкотт відразу ж підступив до цього. Джек затопив йому лівою в обличчя. Уолкотт прийняв удар, наблизився і ну молотити Джека по корпусу. Джек намагався зв'язати його, але то було однаково, що пробувати спинити рукою циркулярну пилку. Тоді Джек вирвався і вдарив правою, але схибив. Уолкотт затопив йому зліва, і Джек упав. Він упав на руки та коліна й подивився на нас. Суддя почав рахувати. Джек дивився на нас і хитав головою. Коли рахунок дійшов восьми, Джон подав йому знак. За ревом натовпу годі було щось почути. Джек підвівся. Провадячи рахунок, суддя весь час притримував Уолкотта вільною рукою.
Коли Джек підвівся, Уолкотт рушив на нього.
— Обережно, Джіммі! — почув я вигук Соллі Фрідмена.
Уолкотт наближався до Джека, пильнуючи за ним очима.
Джек ударив лівою. Уолкотт лиш мотнув головою. Він притиснув Джека до канатів, примірився і легенько вдарив його збоку в голову, а тоді щосили вгатив прямим у тулуб — так низько, як тільки міг. Певне, не менш як на п'ять дюймів нижче пояса. Я думав, у Джека очі повилазять — так він їх вирячив. У нього аж рот розтулився.
Суддя схопив Уолкотта. Джек ступив наперед. Якщо він упаде — плакали його півсотні тисяч. Він ішов так, наче в нього всі тельбухи виверталися.
— Не було занизько, — промовив він. — Це випадково.
Натовп ревів так, що нічого не було чути.
— Усе гаразд, — каже Джек.
Вони стояли просто перед нами. Суддя подивився на Джона й похитав головою.
— А йди-но сюди, сучий ти поляче, — каже Джек до Уолкотта.
Джон повиснув на канатах, тримаючи напоготові рушника. Джек стояв за якихось два кроки від нього. Тоді ступив уперед. Я бачив, що обличчя в нього так спітніло, наче його хто викрутив, а по носі повзла додолу велика крапля.
— Виходь, виходь, — кликав він Уолкотта.
Суддя поглянув на Джона й махнув Уолкоттові рукою.
— Іди, мерзотнику, — сказав він.
Уолкотт вийшов. Він не знав, що йому робити. Він ніколи не сподівався, що Джек витримає. Джек ударив його в обличчя лівою. У залі не вщухав несамовитий крик. Вони зійшлись якраз проти нашого кутка. Уолкотт відповів двома ударами. Обличчя Джекове було страшне, я в житті такого не бачив — жах навіть глянути! Він насилу тримався, змушував своє тіло слухатись, і все це відбивалося на його обличчі. Він думав лише про те, щоб не дати своєму тілу скоритись болеві в ураженому місці.
Потім він почав бити. З обличчя його не сходив отой моторошний вираз. Він бив низько спущеними руками, завдаючи Уолкоттові потужних ударів з обох боків. Уолкотт затулився, і Джек став щосили молотити його по голові. Тоді послав уперед ліву і вдарив Уолкотта в пах, а правою садонув точнісінько туди, куди той влучив його самого. Набагато нижче пояса. Уолкотт повалився додолу, схопившись руками за живіт, перевернувсь і скорчився.
Суддя відтяг Джека і штовхнув його в куток. Джон вискочив на ринг. Натовп несамовито ревів. Суддя на рингу радився з бічними суддями; тоді на поміст піднявся інформатор з мегафоном і оголосив:
— Переміг Уолкотт! Був заборонений удар.
Суддя на рингу розмовляв із Джоном.
— А що я міг вдіяти? — казав він. — Джек не схотів визнати порушення. А потім уже не тямив себе і сам ударив нижче пояса.
— Він однаково програв би, — сказав Джон.
Джек сидів на стільці в кутку рингу. Я вже стягнув з нього рукавиці, і він обома руками вхопився за вражене місце. Коли він тримався за живіт, обличчя його ставало не таке страшне.
— Піди вибачся, — каже Джон йому на вухо. — Так буде пристойніше.
Джек підводиться, і обличчя його зрошує рясний піт. Я накидаю на нього халат, і він іде через ринг, тримаючись під халатом рукою за живіт. Уолкотта вже підняли й клопочуться коло нього. В його кутку повно людей. До Джека ніхто й слова не скаже. Він нахилився до Уолкотта.
— Пробач, — мовить Джек. — Я не хотів цього.
Уолкотт не обзивається. Видно, що йому дуже погано.
— Ну от, тепер ти чемпіон, — каже йому Джек. — Ото, мабуть, радієш!
— Дай ти йому спокій, — каже Соллі Фрідмен.
— А, це ви, Соллі,— каже Джек. — Даруйте, що я так повівся з вашим хлопцем.
Фрідмен тільки зиркнув на нього.
Чудною ходою, немов спотикаючись
