Буремні дев'яності - Катаріна Сусанна Прічард
Старателі кипіли гнівом і були сповнені рішучості. Вони зовсім не мали наміру коритися такій сваволі. Боротьба спалахнула знову.
На зборах Спілки захисту старательських прав Мік Меньйон зачитав постанову верховного суду в справі Пета Х’юза та Білла Брея:
«Коли особа, що має старательське свідоцтво, пропонує власникові наділу чи його уповноваженим показати, згідно статті 36 Закону про добування золота, місце залягання жили, встановлення будь-яких гаданих меж не є достатнім — потрібне точне окреслення місця реального залягання. Якщо через сорок вісім годин після вручення власникові наділу письмової вимоги — показати місце знаходження жили — цього не буде зроблено, особа, що має старательське свідоцтво, набуває права доступу на наділ при умові виконання цією особою статті 119 Закону, в якій говориться, що коли право старателя розпочати розробку буде заперечуватись, для розв’язання суперечки можна запросити приїскового інспектора».
— Ця постанова, — сказав Мік, — так само, як і старе законодавство, цілком ясно говорить про те, що кожен, хто має старательське свідоцтво, правомочний шукати й добувати розсипне золото; він повинен тільки не чіпати того, що належить власникові наділу. Перша спроба позбавити старателів їхніх прав виявилась у грубому безсоромному порушенні закону. Друга спроба — це прийняття нового закону, що зводить нанівець існуюче законодавство.
— Авраам Лінкольн казав, що закон не може бути спрямований проти природних прав людини, — вигукнув Кріс Кроу, Діннин товариш.
— За це ми й боремось — за права людини, — підхопив Мік. — Але уряд намагається робити темні справи за плечима в старателів і нищечком передає все золото нашої країни до рук великих англійських компаній. З ласки уряду ці компанії наживають мільйони. А старателеві залишається, скинувши шапку, уклінно просити в золотопромисловця дозволу розробляти розсипища на правах здольщика. Якщо в промисловця буде нестача робочих рук, він, може, й дасть той дозвіл. А відпаде така потреба — кожного з вас прожене в шию.
У відповідь на новий закон повсюди скликалися мітинги протесту. Сотні старателів сходились на загальні збори по приїсках. На мітинг у Кеноуні прийшло п’ять тисяч чоловік. Обурення досягло найвищої точки, коли стало відомо, що законодавчі збори за поданням прем’єр-міністра сера Джона Форреста ухвалили відшкодувати синдикатові Айвенго збитки, яких той зазнав у зв’язку з позовом старателів, у розмірі двох з половиною тисяч фунтів стерлінгів.
За кілька тижнів до цього Воспер, спираючись на постанову верховного суду, яка визнавала, що старателі діяли у цілковитій відповідності з своїми законними правами, вніс пропозицію створити комісію, яка б розглянула питання про відшкодування збитків старателям, несправедливо засудженим і кинутим до в’язниці за невиконання наказів, хоч ті накази не мали ніякої юридичної сили. Цю пропозицію було відхилено; і майже водночас переважною більшістю голосів було прийнято рішення створити комісію для розгляду питання про відшкодування збитків Айвенгівському синдикатові. Після цього сер Джон і зробив своє подання.
— Наші вельмишановні законодавці більше клопочуться про охорону своєї власності та своїх класових інтересів, ніж про захист прав населення приїсків, — з обуренням сказав Меллокі О’Дуайр. — Старателі не порушували закону, та, незважаючи на це, їх відірвали від сімей, позбавивши шматка хліба, і їм довелося зазнати всіляких принижень та знущань в ім’я того, щоб навчити власті правильно тлумачити закони, які вони самі ж видають. Хіба ж це не ганьба, що трудящий люд повинен розплачуватись за беззаконня властей, а справжніх злочинців ще винагороджують за те, що зірвалися їхні злочинницькі наміри!
Обурливе рішення парламенту штату викликало гнів не тільки в старателів. На всіх приїсках робітники, рудокопи, крамарі і трактирники одностайно засуджували дії уряду. На їх підтримку подали свій голос також приїскові газети.
Серед Дінниних газетних вирізок була одна з «Західного аргуса», в якій говорилось:
«Постанова Верховного суду ясно показала, що в справі з синдикатом Айвенго щодо старателів було вчинено жорстоку несправедливість. Одначе зовсім не старателі, а грабіжницькі промислові компанії одержали від послужливого уряду відшкодування збитків. Уряд спромігся знайти дві з половиною тисячі фунтів стерлінгів для того, щоб здійснити цей кричущий акт беззаконня, хоч в той же час у відповідь на запит, чому службовцям лікарень, телефонних станцій та інших комунальних установ зрізується й без того мізерна платня за їхню працю, він посилається на відсутність коштів».
Утиски старателів посилили невдоволення властями. Населення приїсків розуміло, що право старателів на добування розсипного золота становить основу добробуту краю, бо рудне золото, яке добували промислові компанії, пливло в Перт або за океан, збагачуючи іноземних власників акцій.
Крамарі й трактирники, фургонники й підрядчики, не кажучи вже про старателів та рудокопів, — одне слово, всі, чиє існування залежало від подальшого розвитку приїскових міст, що виросли серед пустелі, були обурені тим, як політичні верховоди Півдня, нехтуючи їх інтереси, силкувались прибрати до рук всю золотодобувну промисловість країни. Старателі та рудокопи перші відкрили далекі невивчені області й принесли багатство штату, що був на межі банкротства. Чимало розмов було вже про те, що приїски повинні брати участь в управлінні країною відповідно до свого економічного значення та кількості населення.
На зборах і мітингах протесту проти нового закону дедалі частіше зачіпалось питання про те, що населення приїсків обмежене в своїх виборчих правах. Висувалися вимоги про розширення виборчого законодавства, перерозподіл депутатських мандатів, про пряме представництво від робітників у парламенті та оплату членів парламенту. Дінні сам виступав на багатьох таких мітингах.
— Тринадцять виборчих округів, — казав він, — посилають до парламенту тринадцять своїх представників; а виборців у цих округах в три з лишком рази менше, ніж у самому тільки Калгурлі чи Боулдері.
— В двох південно-західних округах є тисячі голів худоби й всього лиш півтораста душ виборців, — казав Меллокі О’Дуайр. — Проте ці округи мають двох представників у парламенті — точнісінько так само, як Калгурлі та Боулдер, де є шість тисяч виборців, але всього лиш пара корів та один віл на всю округу.
